Братья на войне

Ты помнишь битву роковую?

Плечом к плечу сражались мы,

Чтоб защитить страну родную.

И звались гордо "Братаны".

И вовсе славу не делили,

Равны все были, как один.

За всех погибших отомстили.

И до сих пор по ним скорбим.

Но почему же вдруг врагами

Мы стали из-за чьих-то дрязг?

Зовём теперь вас москалями,

Когда звучит металла лязг.

Російську мову геть забути

Тут хоче кожний чоловік,

Бо втратив друзів, може бути,

І рідних втратить він навік.

I долі гіршої немає,

Ніж вбити брата на війні.

Та кожен сумніви долає

Заради власної сім'ї.

За що ти б'єшся, скажи, брате?

Чи ми з загрозами прийшли?

За що нас хочете вбивати?

Заради клаптика землі?

Чи влада жити заважає?

Хоча тепер, яка різниця...

Надія в серці не вмирає.

Це є душа, суть українця.

А может, вспомнишь ты, и снова

Друзьями зваться будем мы.

До тех же пор в глазах любого

"В усьому винні москалі!".

Я не ненавиджу Росію,

Колишніх друзів-росіян.

Нехай надалі пестять мрію,

Живуть минулим СРСР-життям.

І досі друзів я там маю,

І не відмовлюсь від братів.

Та все ж когось я зневажаю.

Тих вбивць жорстоких – москалів.