Не залишай мене одну, я поміж куль до тебе йду

Гет
PG-13
Завершён
5
автор
Пэйринг и персонажи:
Размер:
16 страниц, 8 частей
Описание:
Примечания:
Публикация на других ресурсах:
Уточнять у автора/переводчика
Награды от читателей:
5 Нравится 0 Отзывы 0 В сборник Скачать

Подалась у волонтерство

Настройки текста
Примечания:
— Лесь, слухай… — наздогнала Юля керівницю, поки та йшла по коридору. — Ау? — повернула голову, але продовжила йти. — Лесь, слухай, до нас тут приїде очільник фонду одного завтра… І привезе гуманітарку для нашого центра. — Особисто? — Угу… Особисто… — Добре… — з неймовірною легкістю відповіла Леся, наскільки це можливо було в ситуації, що склалась. — Ти не хочеш спитати хто то є? — А нашо? Він же вже зібрався їхати… По факту познайомимся. — зловила на собі незрозумілий погляд підлеглої. — Ну добре… Хто він? — Фонд Сергія Дмитровича… — подивилась в документи. — Притули… — прочитавши прізвище. В ту ж секунду у Лесі в голові сплило купу картин. Їх спільних картин. Купу хороших, та й навіть щасливих спогадів. Вона зараз все б віддала, щоб повернути ті моменти. Ті щасливі будні, які були до 24 лютого… До шостої ранку того клятого дня… Але потім, згадавши їх останню зустріч, вона ще більш засмутилась, чи що. Вона не розуміла своїх відчутів. Так, уже початок літа, перше червня, а у всіх українців все ще 98 день 24 лютого… І у неї також. Вона подалась у волонтерство. Створила прихисток у своєму рідному Хмельницькому, де можуть залишитись на декілька днів люди з гарячих точок. Вона сама все контролює, але у неї є помічниця, яка є по сумісництву подругою — Юля. Вона приймає всі заявки та контролює справи із гуманітарною допомогою від інших фондів. — Лесь, все добре? — помітивши стан подруги. — А? Так… Добре… — саме в той момент вона прокручувала в голові його невдалий жарт, який він сказав у крайньому сезоні «Хто зверху?» 2021 року. Про язикату хвеську, помело та брехло… Саме тоді вони посварились… Їх стосунки просто не витримали періода, який був перевірочним для них. Але зараз вона б віддала усе, щоб повернути ті вечори, коли вони могли хоча б спати разом або, краще, подивитись фільм… Або зайнятись чимось, набагато цікавіше… Просто, щоб бути поруч, вона віддала б усе, що мала. Або, хоча б, щоб відправити одне повідомлення і дізнатися, як воно… Її кохання… Ця дівчина дуже хвилювалась за всіх українців та пеклась про все. Вона хотіла, щоб хоча б тут, у Хмельницькому, люди відчули себе безпечніше, ніж там — в Бучі, Ірпені, Ворзелі, Бахмуті… В решті-решт, ніж в Миколаєві, окупованому Херсоні, Луганщині та Донецьку… Її байдужість до людей, які вчинили з нею не добре колись, зникла, але з’явилась до, колись, як хтось казав, народу-брата. Деяким із тих людей, з якими вона не спілкувалась по своїй же дурості, хотіла б зараз написати, спитати, як справи і чи всі живі-здорові, але не може… Не може, бо клята жіноча гордість не дозволяє переступити ту грань. Вона стала допомагати, організовувати всілякі заходи для дітей, щоб хоч трохи зберегти їх дитинство, яке забрало те ху… Та падлюка. Кожен тиждень разом зі своїми друзями вона старалась їздити по околицях Хмельницького, співати пісні разом із дітками і фоткатись. Вона залишила все, окрім вірного пса Рафіка, у Києві і поїхала волонтерити… Залишила всі свої надбання, звісно, із не 100% гарантією, що поверниться в свою рідну невеличку квартиру… Хто зна, можливо все потрібно буде починати спочатку. У більшості людей так і буде. Ми не знаємо, що нас чекає завтра. Який буде завтра сюрприз від недовійська тої тварюки…
Отношение автора к критике:
Приветствую критику в любой форме, укажите все недостатки моих работ.
Права на все произведения, опубликованные на сайте, принадлежат авторам произведений. Администрация не несет ответственности за содержание работ. | Защита от спама reCAPTCHA Конфиденциальность - Условия использования