Не залишай мене одну, я поміж куль до тебе йду

Гет
PG-13
Завершён
10
автор
Пэйринг и персонажи:
Размер:
16 страниц, 8 частей
Описание:
Примечания:
Публикация на других ресурсах:
Уточнять у автора/переводчика
Награды от читателей:
10 Нравится 3 Отзывы 1 В сборник Скачать

Знала, чого чекати від свого тіла

Настройки текста
Майже вся команда Сергія досипала по дорозі в автобусі. Вони лиш виїхали з міста, тому часу було вдосталь. Чого не скажеш про Хмельницький. Вже о 6 ранку люди копали город, доїли худобу, вирушали на роботу або ж повертались звідти. Але не ті, хто цілодобово працював. Не ті, хто ночував на складеному диванчик тому, що не було сил навіть розкласти його і нормально застелити. Навіть у тих, хто був занадто акуратним перфекціоністом і педантом. Саме так сталось і у цієї жінки. Як я раніше і казала, вона дуже хвилювалась за кожного і любила всім серцем всіх діточок, які потрапляли до неї. Вже о десятій ранку вона була на базарі. Закупала овочі для свого прихистку. Їй люб’язно допомагав вантажити все в машину один чоловік, тому проблем не було. — Дякую вам щиро! Я поїхала… — сказавши, Леся поспіхом сіла в машину. А той чоловік, Василь, постукав у вікно. — Коли вас ще чекати? — дочекавшись, поки вона відчинить його, спитав він. — Ой… — задумалась. — Певно, зо в п’ятницю. Я вам напишу в Телеграмм своє замовлення. Вибачте, правда треба швидко дістатись притулку. — подивилась на годинник. — Час піджимає…Ще раз вибачте, до побачення… — усміхнулась. — Добре… До зустрічі. — повторив її порух м’язами. — Так, Юль, у нас зала готова? — побачила помічницю поряд із собою. — Так, готова. — Добре… Котра година? — 10 хвилин до дванадцятої. — Так… Добре… Юль, — її перервав телефонний дзвінок помічниці. — Так, добре, чекаємо. — поклала слухавку. — Вони вже під'їжджають, ходім. Тільки зараз заскочу Катю попереджу, що діток треба організувати в залу вже зараз. — Пішли… Так, ти йди до Каті, а я буду чекати тебе на вході. Швиденько… — Дві хвилини. — Добрий день… — підійшла Юля до одного з бусів. — Добрий… — помітивши начальницю Юлі, з якою він був уже знайомий, мовив Сергій. — Лєн, привіт… — обійняла подругу і по сумісництву колегу, Юля. — Привііт… — також обійняла Олена. — Добрий день… Ходімо вже… — з ноткою байдужості й сухості в голосі сказала Леся, підійшовши. — Олена, ви мені теж треба… — більш м’яко додала вона, торкнувшись її руки. — Юль, йди-но з Оленою і Сергієм Дмитровичем — наголосила на останньому слові. — На склад йдіть, це займе хвилини три, а я піду подивлюсь, що там у Каті з дітьми, щ об неприємних ситуацій не було. — Добре… — усміхнулась Лесі. — Ходімо… — повернулась до колишніх колег. — Юль, Лєн, ви йдіть, я разом із Лесею прийду, хочу подивитись, що у вас тут… — шепнув на вухо одразу двум помічницям. — Ну… Добре… Лєн, пішли. — Господи… Я тебе колись вб’ю! У мене ледь серце не стало… — подивившись, чиї руки різко лягли на її плечі, крикнула жінка. — Шоб тебе всі на світі птахи заклювали! — Та чого ти кричиш… — як ні в чому не бувало, спокійно, озираючись навкруги і покливши руку на талію Лесі йшов чоловік. — Та ти взагалі здурів?! — сказала на два тони вище, ніж зазвичай. — Руки прибери… — вже тихіше додала. — І взагалі, — побачила, що він не збирається те робити. — Якого дідька ти тут, а не з Юлею і Оленою? Я ж вас трьох відправила! — Та чого ти псіхуєш? Ну захотів я подивитись, що тут і як… Я, взагалі-то, можу стати постійним постачальником гуманітарки в твій центр! — Ти ж не відстанеш… Чого я тоді буду нерви свої ще більше псувати… — вони дійшли до споруди, де жили всі вимушені переселенці. — Ото ж бо й воно! — відкрив двері й пропустив її в перед. — «Дякую» не хочеш сказати? — Дякую — передразнила його. — Рааафік… — побачила пса, котрий біг назустріч й одразу ж змінила тон. — Так, а ти чого тут? Ти ж мав бути на другому поверсі… Ходім… — взяла на руки. — А ти чого стоїш, наче засватаний? Ти ж теж хотів подивитись, як тут все. — А? Ага… — пішов за нею до сходів. Леся лише повела бровою вгору, не розуміючи. — Гарно тут у вас… — вийшовши на вулицю мовив Сергій. — А ти мав сумніви? — посміхнулась, що зробив і він. — Так, зачекай-но мене… — попросив і збирався телефонувати. — Будь ласка. — суворіше додав він і відійшов до машини із водієм. — Слухай. — підійшов до водія. — Тут за два квартали он туди — показав рукою направо. — Є склад. Кажи першій фурі, нехай туди їде. — Ну шо там? Я без тебе пішла! — крикнула Сергію й пішла у напрямку виходу. — Ну зачекай же! — крикнув їй. — Ти все зрозумів? Я пішов… — побачив жінку й почав наздоганяти, а вона йшла все швидше і швидше. — Аай… Твою мати… — видалась, коли відчула сильний біль. — Блін… Зараз, зараза, почнеться… — вона знала, чого ще чекати від свого тіла, коли підвернула ногу.
Примечания:
Отношение автора к критике:
Приветствую критику в любой форме, укажите все недостатки моих работ.
Права на все произведения, опубликованные на сайте, принадлежат авторам произведений. Администрация не несет ответственности за содержание работ.