барвінку пелюстки

котрий день ззовні стояла нестерпна спека, що могла прирівнятися лише до страждань грішників у пеклі. густий шар пилу, що вкривав місцевість і свідчив про невпинний розвиток людської розумової діяльності, наче вірус, вражав кожного, хто потрапить у його поле досяжності, залягаючи брудним осадом смутку і задумливості у їхніх серцях. куди не глянь - усюди бур‘яни, а замість розлогого гілля, вкритого соковитою зеленню, густі хмари занепаду своїми кинджалами пронизують чорні всохлі дерева. аж раптом, мов кущ бузку серед зими, у вічі надто уважного мешканця кинулася кольорова плямка, блискавкою промайнула перед його очима - миттєво, але помітно. як виявилося, серед неосяжних плантацій лабузиння притіснилася квітка барвінку - символ вічності людської душі. більшість, хто з кінцями втратив надію на налагодження життя, піддався дії безперервної круговерті духовного падіння, мов бездумне стадо волів, попрямували повз неї; інші, побачивши барвисте створіння, поринули у спогади, які ще не встигли втратити своїх кольорів, яких ще не знищили палючі промені сонця, що під призмою загальної гнітучої атмосфери походило на Медузу Горгону. такою квіткою для Чіпки стала Галя. усе її усвідомлене життя охопив нав‘язливий обов‘язок витягнути парубка із поглинаючого його виру розбійництва і пороків. наче ісус безплідній смокві, кожного разу вона давала йому шанс розпочати з чистого аркуша, намагалася зрозуміти природу його намірів, вічної ідеї, направленої на встановлення справедливості й пошук істини. і сам чіпка з жадібністю голодного звіра зривав плоди із дерев жіночої праці. але кожний його дотик виявлявся для них фатальним опіком, ударом, що павутиною залишав на них гематоми і змушував породіль відчувати нестерпний біль. а якщо вони й були до них нечутливими, то чіпка, подібно бджолі, жалив усякого, хто перегороджував його шлях, наражаючи на незворотні наслідки себе і свою сім‘ю. не витримавши байдужості оточуючих, голови яких схилилися під вагою власного життєвого тягаря, не відчуваючи своєї вартості, бузкові пелюстки барвінку обсипалися між бур‘янів так само несподівано, як і з‘явилися. умившися сльозами знесиленості, дівчина опоясала тонку шию мотузком.