Суд Беркути

Після того, що тільки що трапилося, Славко ніяк не міг прийти до тями. Він розумів, що це була випадковість, але не міг прийняти той факт, що нашкодив другу і боявся що тепер буде з ним. Боявся, що всю провину покладуть на нього, не розібравшись у ситуації.       Деякий час потому З важким серцем і сповненим смутку розумом, він нарешті набрався мужності піти і вибачитися перед своїм другом. Зрештою, ніколи не було легко визнати свою помилку, але це завжди був перший крок до зцілення та прощення.Піднявшись із підлоги він усвідомив, що для початку треба було знайти друга і продумати те, що він буде говорити.Він почав обмірковувати слова вибачення, які він скаже своєму другові. Він образив його почуття та почувався винним, і він хотів висловити своє каяття якомога змістовніше.Славко мав висловити своє щире каяття за те, як його дії вплинули на їхній поєдинок на мечах, і він мав дати зрозуміти Юлькові, що він ніколи не мав на меті завдати йому шкоди.Придумавши кілька слів вибачень, він увійшов у тренувальний зал, де вже не відбувалися заняття із-за недавньої події.Він запитав своїх друзів та тренерів, які ще залишились у залі, у якій лікарні перебуває Юлько. Один із тренерів сказав йому, що його відвезли до найближчої лікарні, яка була зовсім недалеко. Вчитель також сказав йому, що він, ймовірно, перебуватиме у приймальному відділенні або вже в платі.       У лікарні Приїхавши до лікарні, він пішов до рецепції, щоб запитати про свого друга. Дізнавшись, що Юлько вже був переведений до палати, пішов у потрібному напрямку, попутно оглядаючи територію. Озираючись на всі боки, він побачив, що в лікарні дуже багатолюдно і багато людей приходить і йде. Він відчув полегшення, коли нарешті знайшов палату свого друга.       У палаті Юлька Славко увійшов до палати і озирнувся. Кімната була чистою і стерильною, з білими стінами і підлогою і яскравим верхнім світлом. Вікно розташовувалося навпроти входу в палату.Біля вікна стояло лікарняне ліжко, а поряд з ліжком тумбочка і стілець. На даний момент у палаті був лише його друг, котрий сидів на тому самому ліжку, тому Славко сів на єдиний стілець і завів розмову. — Привіт Юлько. Як себе почуваєш? Я думав що ти будеш у приймальному відділенні, а потім тебе перенаправлять у хірургічне Юлько до цього сидів на ліжку і просто дивився в стелю, але коли до нього звернулися він опустив погляд на співрозмовника. Він дивився кілька хвилин а потім сказав: — Почуваю себе нормально. А що до ноги то....чи бачиш, — Юлько нахилився до ноги і показав пальцем на бинт. — Уламок від твого клинка не сильно встромився мені в ногу. Так що мені його дістали, обробили рану і забинтували, а потім перевели в цю палату. Це тимчасово, мене повинні скоро виписати, і мама забере мене додому. Славко відчув полегшення, що він не сильно поранив друга, як вважав до цього. Славко так само зрозумів, що настав час вибачитися перед другом, адже він же і прийшов сюди за цим. — Ти це... - Славко помовчав кілька секунд і продовжив. — Пробач мені за те, що сталося в тренувальному залі. Я чесно не хотів. Все сталося на емоціях, через мої почуття до Лілі і я все одно продовжив бій, усвідомлюючи, що ти слабший за мене. Славко замовчав на декілька хвилин, ніби думаючи що сказати і додав: — Я визнаю свою помилку і те, що був не правий. Знаєш мені та Лілі вже і не здалася. Я не гідний її та й сам я передумав. Мені тепер аби нашу дружбу зберегти, це для мене важливіше... — Вона і мені вже не здалася. Та й мене ти теж пробач, адже це я з-за неї вирішив тебе на дуель цей викликати, щоб показати, що я можу багато і тобі показати що в цьому спорті тренування не потрібні і що ти міг би прийти на її концерт тоді. — Сказав Юлько відразу ж із усмішкою. Славко здивовано подивився на Юлька. — Тобто найкращі друзі знову та один за одного горою? — Найкращі друзі знову та один за одного горою! — Відповів Юлько з широкою посмішкою та легко приобійняв друга. Але проблем Славко нахопився з головою. Через деякий час йому дали лист про суд який відбудеться двадцять третього листопада о дев'ятій голині вечора, за пару днів до цього Юлько вже міг спокійно ходити, зовсім трохи прихрамуючи. Звісно він теж йде на суд, щоб роз'яснити всю ситуацію та сказати як все було на справді. Пройшло три дні, ось вже о пів на дев'яту друзі заходять до школи, чекають біля охоронця та розмовляють, домовляються хто і коли буде розмовляти, щоб не перебивати один одного. Ще трохи і юнаків кличуть до кабінету, запрошують їх сісти та починають розмову. Перший заговорив Славко, проговорюючи свою версію скоєнного, говорить все чесно та впевнено. — Він перший позвав мене на дуель, зі словами що потрібно просто мати удачу, тоді все само в руки піде. — Так само впевнено, він хлопець розумний, знає, що треба сказати і коли треба тримати язик за зубами. — Так, саме так і було. — Підтверджує інший, сжавши свої руки у кулаки, хвилюється. Годину молодші казали з чого все почалось, як закінчилось та всі інші потробиці про які просила директорка та інші люди, після чого справу закрили сказав, що це дитяче непорозуміння та нещасний випадок.