Знайди мене

-Пістолети на землю, відійшли! Прокричав Борейко, тримаючи пістолет приснутий до скроні Юзефович, яка оніміла від страху. -Відійшли всі!-наказав Полянський -Якщо хтось рипниться, я їй бошку знесу! -Ключі від машини! Юзефович, від страху віддала ключі. Борейко, відчинивши машину, посадивши і вдаривши Олю пістолетом у вісок, щоб вона знепритомніла, сів сам та рушив з місця. Як тільки вони відїхали Сергій набрав Костюк: -Марго, вмикай GPS-навігатор на машині Юзефович, її взяли у заручники. -Немає часу чекати, я за ними-сказав Мазур відчинивши двері машини. -Стій! Будь обережний, чуєш?!-прокричав Полянський, вхопивши Гліба за лікоть. На прохання керівництва він просто кивнув та поїхав, очікуючи новин від Марго.

***

Отямилась Оля від болю в голові. Оглянувшись навколо себе, зрозуміла, що знаходиться на закинутому складі. Але коли хотіла поворушити руками, не змогла, бо була прикута до труби кайданками. Подивившись, чи пістолет на місті, вона злякалась - його не було. Оля знову відчула, як почала наростати паніка. Попри паніку, вона намагалася зберегти спокій, але це ускладнював головний біль від удару. Раптом її увагу привернув відблиск в стороні, що потрапив у поле зору. Дотягнувшись, це виявилась частина скріпки. Але коли майже дотягнулася до замка на кайданках, до приміщення зайшов Борейко. -Надумала втекти, так ментяра?!-проричав він і підійшовши вихопив единий шанс на звільнення і відкинув у інший кінець кімнати. -Тепер ти відповіси за те, що хотіла підставити мене, і за те, що посадила мене 5 років тому!-сказав він та вдарив її по обличу так, що вона ледь не вдарилася об стіну. Щока горіла після удару, вона зплюнула згусток крові. -Та хто ти?! -5 років тому, у мене захворіла дружина, треба була дорога операція, грошей не було, у мене не було вибору окрім як піти на викрадення дитини багатого бізнесмена. Він повинен був заплатити потрібну їй сумму для операції. Але втрутилися ви і все пішло коту під хвіст. Через тебе я потрапив на зону, а моя дружина померла!-проричав він і вдарив Олю ногою у живіт. Від удару та болю вона стала на коліна. На очі навернулися сльози. -Зараз ти мені за все відповіси-сказав він підходячи до неї. Від страху і паніки ледь не текли сльози. Перш ніж Борейко знов її вдарив так, що вона втратила свідомість встигла подумати:

Гліб...де ж ти

Знайди мене прошу...

***

-Гліб, я знайшла їх, вони на закинотому складі на вулиці Печерській, відсилаю опергруппу до тебе. -Дякую, Марго! Поки він їхав до складу, думав про неї.

Прошу, Оль, потерпи..

Я майже з тобою...

***

Опергруппа разом з Глібом, обережно прочісували кімнати складів, коли вони почули крик Юзефович... -Ні, не чіпай мене! Оперигруппа кинулися у сторону звуку, та коли вони забігли, побачили таку картину: Борейко тримає Олю за шию, з притиснутим до неї ножем. Її стан залишав бажати кращого: на щоці синяк, з обличча крапала кров. Коли вона побачила Гліба, на очах виступили сльози полегшання. Він знайшов її. -Борейко, відпустіть капітана поліції і руки догори! -Тільки поворохніться, я приріжу її!-прокричав він і натиснув на лезо, трохи порізавши шкіру. Гліб, побачивши це хотів його пристрелити, його стримувало те, що він міг нашкодити його Олі. -Добре, хлопці, опустіть зброю. Борейко, побачивши це, росслабився і ослабив пильність. Скориставшись цим, опергруппа вистрелила у нього, поранивши у живіт. Коли він впав, Гліб підхопив Олю на руки, яка не трималася на ногах через стрес та побої. -Олю, ти чуєшь мене? Тримайся, прошу говори зі мною-намагався привести її до свідомості Гліб. -Гліб...Ти знайшов мене... -Так, я завжди буду з тобою. Поки вони говорили, на деякий час прийшов у себе Борейко. Вихопивши пістолет у одного з оперів він націлив на Мазура і сказав: -Якщо я втратив ту, кого кохав-то й ти втратиш!-і вистрелив.. Оля побачивши, що він націлив на Мазура заслонила його собою, відтіснивши його у бік, отримала вогнепальне поранення замість нього. Гліб, почувши постріл, побачив, як Оля отримала вогнепал, замість нього. -Олю,ні!!! Останнє, що чула Оля перед тим, як втратити свідомість було: -Не залишай мене...

***

Отямившись Оля від пищання апаратів лікарні. Відкривши очі вона відразу їх закрила, бо в очі вдарило яскраве світло. Почекавши пару секунд, вона знову відкрила очі, які поступово звикли до світла. Відчувши, що хтось тримає її за руку, вона повернула голову у бік і побачила доволі милу картину: на стільці, схиливши голову, мирно спав Гліб, міцно тримаючи її за руку. Тільки вона хотіла привстати, як по всьому тілу пройшлася хвиля болі. Вона застонала від болю, через що й прокинувся Гліб. -Олю! Ти як? -Слабкість і рука болить.. -Ти налякала всіх, насамперед мене.. Відчувши, що сльози застелили погляд, він закрив обличчя руками. -Гліб? Не плачь. Я с тобою.. Побачивши, що сльози от-от польються Оля потягнула його на себе Він обережно обійняв її, намагаючись не зачепити плече, більше не стримуючи сліз. -О, Гліб.. Все гаразд-заспокоювала вона, здоровою рукою обійнявши у відповідь-я с тобою, я жива.. Трохи заспокоївшись, охрипшим від сліз він спитав: Навіщо..Навіщо ти підставила себе під постріл? -Бо я не могла допустити, щоб ти постраждав.. -Коли ти отримала поранення замість мене, я зрозумів наскільки сильно ти мені дорога. Олю, я кохаю тебе.. Неочікуючи цього на секунду впала в ступор, але коли зрозуміла, на очі виступили сльози радості від усвідомлення, що її почуття взаємні. -Я тебе теж кохаю.. Почувши це, Гліб зрадів, та кого він кохав з початку співпраці у поліції відповіла взаємністю. Нахилившись до неї обережно і ніжно поцілував. Оля відповіла взаємністю, поклавши здорову руку на плече Гліба Коли вони відстронилися, Гліб ліг поруч і обережно притис до себе його Олю. Оля поклала голову на груди Глібу і сонно посміхнулась і сказала: -Я кохаю тебе.. Перед тим як заснути відчула поцілунок у лоб, і почула: -І я тебе кохаю Я завжди буду з тобою...