Я стояла та слухала ніч.
Вона ж, не промовлячи й слова,
Зустріла мене в обіймах своїх,
Діствши для мене всі зорі.
Ходила зі мной пліч о пліч,
Постійно "люблю" лиш повторювали.
Я говорила його тільки їй...
Вона й не дізналась,
Що значить це слово.
Воно й всі ці зорі, й мої почуття.
Цей омут,
Що збільшується кожного дня.
Немає у нього одного ім'я.
Я ж скажу - що любов це моя.
Ти-мов весна, що холодної ночі
Промінчик надії дарує мені.
Мов сонце, мов кава, цукерка молочна.
Мов оберіг, що над серцем висить
Ти-мов бутон загадкової квітки,
Що хочу відкрити я кожного дня.
Потрібен лиш час.
Зачекай ти лиш трохи.
І спробую я відкритись навзайм.