(допустимо тут норм назва)

23.12.2008 Чорний чай без цукру,такі на смак емоційне вигорання,стрес та відчуття тривоги. Максім пив холодний чай,а в руках в нього був сбірник Стуса. Він знаходився на зйомній квартирі,парень ніколи не залишався довго на одному місці. Парубок став з підвіконня та направився до виходу з хати. Він потребував хоч на кілька відсотків відчути це почуття, «свобода». Звісно, він розумів що навіть і цьому не бувати, але думати зараз ніяк не хотілося. В нього не було ні телефону,ні друзів,та навіть досвіду у нормальному житті! Він змалку привчився бути самостійним, та не викликати багато уваги у суспільства. Хлопець вийшов з будинку та направився до найближчого закладу, це виявилась шаурмічна. Молодий нашкребав у себе в кармані двадцять гривень, та дав їх доброзичливому продавцю. Макс не хотів дихати одним повітрям з щасливими людьми, він заздрив,звісно він заздрив. Йому взагалі нічого не хотілось, але для суїциду він занадто боягуз. Коли все ж таки такі думки проскакували у нього в голові, він хоч трошки починав цінувати своє життя. Він дуже часто міняв роботи, а коли Максім не працював,сам не знав звідки в нього гроші на буханку хліба. Хлопець вийшов з закладу, та пійшов куди очі бачили. Він часто прокидався з думкою того, що він хоче по скоріше заснути (дякую, що думки хоча б просто про сон). Наразі чужинець був у столиці його держави, «Києві». Він жив на Троєщині (як це б смішно не звучало), в нього був лише плеєр та навушники, Макс вдів їх та пішов подалі від своєї оселі,подалі,як умога далі. Пройшло десь три години, хлопець був у центрі міста. Він стояв біля ялинки, якщо б ви знали, як він не навидив новорічні свята. І ось,йому знову сім,він у компанії якогось стрьомного педофіла (потім це буде ще згадуватись,тому зараз не буде подробиць) Максім хотів або просто побіжати звідси як умога далі,або просто розчавити цю ялинку. Він не дитина,розумів, що ялинка не в чому не винна,не винні люди які її поставили і люди які святкували свята. Це його проблеми,його .Та й вирішив що не буде турбувати людей поблизу своїми психами. Але пішов бистрим шагом, на нього натрапив якийсь дуже широкий чоловік, хлопець подумав що це вийшло випадково,та й обійшов його. Чоловік схопив його за шкірку, та понес його в сторону .Його думки змішалися в хаосі, його вибило з колії. Він мовчав,чоловік теж стояв мовчки, вони могли так стояти вічність,але незнайомець штовхнув його плече. Звісно, його накрила ще сильніша хвиля тригерів. — Для тебе є робота, не впусти шанса. Чоловік кинув його в руки листок з якимось змістом написаним від руки ручкою, та пішов геть. Максім навіть не став дивитись зміст,а просто кинув його в ближаючий смітник. Він скотився по вуличному ліхтарю. Серце калатало в грудях, ніби воно ось-ось вирветься. Відчуття нестачі повітря розпирало легені, і кожен вдих був як останній. Руки затремтіли, ноги відмовлялись слухатись, а в очах потемніло, наче вся реальність розпливалась перед очима.В голові був лише гул — немов усе оточення стало далекою тінню, а він залишився один, захоплений в пастку цього безмежного страху. Здавалося, що кожна секунда може стати останньою. До нього переодично підходили якісь милі бабусі,та списували чи все добре,але він їх не чув. Через деякий час він трохи заспокоївся і пішов додому. 24.12.2008 Макс прокинувся в липкому тумані паніки. Серце гулко билося, наче велетенський барабан, а в грудях розпливалося відчуття тривоги, що не мала пояснень. Дихання було уривчастим, а пальці дрібно тремтіли, ніби в кімнаті стало холодніше. Він озирнувся, але навколо не було нічого, що могло б його заспокоїти. Страх стискав його так сильно, що здавалося, ніби весь світ ось-ось впаде на нього. Продовження?