Супротив коханню

Мінхо- хуліган університета в якому вчиться на архітектора. Грубий, холодний, відсторонений від всього курсу, часто попадає в суперечки та бійки. Його давно вже можна було виключити з університету, але якимось чудом хлопцю вдається вчитеся далі. Як на студента на Мінхо жалітись не варто. Він ходить на пари, виконує домашку і тд. Зовнішність була схожа на котячу. Доволі симпатичний, але з дуже не симпатичним характером. Живе в гуртожитку разом з хлопчиною під ім'ям Джисон. Джисон- милий як в характері так і в зовні. Мили щічки, які були його родзинкою в зовнішності. Був капітаном волейбольної команди і вчився на тому ж курсі, що і Мінхо. Йшов на червоний диплом, брав участі в різних виступах та мав багато друзів і знайомих. Не студент, а золото. Відносини в нього з Мінхо складалися не дуже добре із за характера Мінхо, але Джисон старався залишатись терпеливим і турботливим до нього. Гарний весінній вечір. Надворі був майже травень, тому сонце вже добре пригрівало, співали пташки, цвіли квіти і природа вражала своєю красою. Джисон йшов до кімнати гуртожитка в доволі піднесеному настрої, але навіть не підозрював, що на нього там чекає. Увійшовши до кімнати Джисон одразу помітив кросівки Мінхо і трохи здивувався, бо Мінхо казав, що не буде до пізнього вечора. - Це вже цікаво- сказав собі під ніс і зняв свої кросівки проходячи до кімнати. Він зупинився в проході,що вів до їхніх ліжок і трохи охрінів від побаченого. Вічно грубий і холодний Мінхо зараз сидів, прижатий в дальній куток кімнати і просто плакав. Він обхопив себе руками наче це було єдине спасіння від світу. Його дихання було рваним, очі опущенні в підлогу майже ні на що не реагуючи. Джисон напевно десь хвилину приходив до тями. Потім,зрозумівши, що відбувається, обережно поклав свою сумку на підлогу і так само обережно підійшов до Мінхо, щоб не сильно злякати. Він присів перед ним на корточки. Мінхо виглядав, як кошеня якого дуже сильно образили. Спочатку той навіть не помічав, що Джисон поруч, але як тільки рука Джисона опинилась на його плечі Мінхо різко відсахнувся і підняв на того свої очі в яких читався страх, біль і сором. Він одразу закрив лице руками, не даючи змоги подивитись на нього. - Не дивись! Не дивись на мене! Йди звідси!- його голос виривався майже криком перемішаний зі сльозами і збитим диханням. Його стан тільки погіршився, тіло затремтіло з новою силою. Йому було так соромною так соромно. - Мінхо,тихіше, заспокойся не варто кричати- Голос Джисона звучав спокійно, намагаючись заспокоїти Мінхо. Він взяв його за плечі, щоб той не зрушив з місця, а Мінхо продовжував кричати, щоб той забирався так само закриваючи лице руками. Джисон притягнув його до себе, обнімаючи. Мінхо старався вирватись, але Джисон виявився сильніше. - Заспокойся і не виривайся- тихій шепіт Джисона пролунав прямо біля вуха Мінхо, що заставило того моментально перестати вириватись. Він просто змирився з тим, що Джисон його не відпустить. Він прибрав руки з лиця і обхватив ними талію Джисона, утикаючись носом в його плече і продовжив плакати. У зрівнянні з Джисоном, Мінхо був більш худим так як не займався спортом як той. Тому виглядав молодше,хоча на ділі він був старше. Через деякий час,в обіймах Джисона, Мінхо все ж таки вдалося заспокоїтись. Дихання зрівнялось, тіло перестало дрижати і звуки плачу вже було не чутно. Коли Джисон впевнився в тому, що Мінхо заспокоївся, він трохи відсторонився і підняв його на руки. Від неочікуваності Мінхо трохи скрикнув, обхопивши шию Джисона обома руками і подивився на нього здивованим поглядом - Ти що робиш? - Не варто сидіти на холодній підлозі, дупу простудиш- спокійно відповів Джисон і посадив Мінхо на ліжко, а той так і не знайшов, що відповісти. Джисон взяв зі свого ліжка плед і накинув його на плечі Мінхо. Він напроти в позі лотоса і розглянув лице Мінхо. - Розкажеш, що сталося? - Я не хочу.. - Добре, я давити не збираюсь, але.. якщо захочеш поділитись я тебе залюбки вислухаю Мінхо підняв на нього погляд в якому читалась.. вдячність?. Він знову опустив погляд на руки. Його голос був тихим. - Холодно.. - Тобі холодно? Мінхо лише кратко кивнув, не піднімаючи погляду. Джисон взяв долонь Мінхо і був в шоці наскільки та була холодною. Стрес дав про себе знати. - Зажди секунду тут Джисон підійшов до стола де стояв електрочайник і ввімкнув його. Взяв чашку Мінхо і закинув туди пакетик його улюбленого зеленого чаю. До цього часу чайних вже закипів і Джисон налив окропу. По кімнаті розлинувся аромат чаю, що заставило Мінхо підняти голову. Джисон обережно взяв чашку і підійшов назад до ліжка. - Тримай, допоможе зігрітись Мінхо подивився спочатку на кружку, а потім на Джисона. у грудях розплилось таке незвичне для нього почуття. Почуття комфорту. Він знову подивився на чашку і все ж таки взяв її,відчуваючи тепло. - Дякую.. - Нема за що Джисон знову сів навпроти Мінхо. Той підняв на нього погляд. - Пробач - За що ти вибачаєшся? - За те що плакав перед тобою. Ти не мав це бачити - Ох Мінхо.. - він поклав свої долоні на долоні Мінхо, яки тримали кружку і поглянув прямо в очі- не треба за це вибачатись. В цьому немає нічого такого. - Але тепер я слабак, я.. Джисон не дав йому закінчити - Ти не слабак. всі мають право на емоції. І ти також - Дякую.. Вперше за довгий час Мінхо був спокійним. Можливо.. це їхній новий початок?