шо за треш
24 января 2025 г., 10:41
На ранок Роман був розбитим , хоча він цього й не показував в серці була тріщина яку він навряд чи зміг б чимось закрити.
Пройшов тиждень з їхньої розмови про його почуття , але рана всеодно не загоювалась.
Серце Романа, розбите на друзки, довго не могло загоїтись. Він намагався поводитися, як і раніше, але їхня з Іллею дружба вже ніколи не була такою безтурботною. Між ними висіла напруга, яку вони обидва відчували, але ніхто не наважувався про це говорити. Роман знав, що йому потрібні зміни, що він не зможе залишатися поруч з Іллею і вдавати, що нічого не сталося.
Через кілька місяців родина Романа прийняла несподіване рішення – вони переїжджали до Канади. Це був шок для всіх, особливо для Романа, який відчував, що його життя розлітається на шматки. Прощання з Іллею було на диво стриманим. Вони обмінялися кількома сухими фразами, пообіцяли писати один одному, хоча вони двоє розуміли що це буде дуже тяжко.
-Ну ти цейво… пиши інколи
-А… Ну так , звісно
Роман поринув у новий світ. Він звикав до канадської зими, здобував освіту. Час від часу він отримував короткі повідомлення від Іллі, але їхні розмови були не більше, ніж формальні вітання. З роками їхнє спілкування ставало все рідшим, поки не зійшло на нуль. Роман намагався забути про свої почуття, хоча Ілля часто приходив до нього у снах.
Минуло десять років. Роман закінчив університет, став успішним архітектором і майже забув про свою юнацьку закоханість. Але одного разу, переглядаючи старі фотографії, він знову наткнувся на знімок, де вони з Іллею, зовсім ще діти, посміхаються в камеру. Серце Романа здригнулося. Ностальгія накотилася з новою силою, змушуючи його згадати ті безтурботні часи і ті почуття, які він так старанно ховав.Коли ж його батьки дізнались про його ʼособоивостіʼ відправили до лікарні назвавши це хворобою. Він боровся , але все ж …
Він вирішив повернутися додому, до свого рідного міста. Роман не знав, чи захоче Ілля його бачити, чи буде їхня дружба ще можливою. Він просто відчував непереборне бажання побачити Іллю, без тих емоцій які він відчував 10 років тому, просто знову подивитися в його блакитні очі.
Повернувшись до міста, Роман відчув, як його огортає ностальгія. Все здавалося таким знайомим і водночас таким чужим. Він дізнався, що Ілля став відомим художником, його картини виставлялися в багатьох галереях. Роман вирішив відвідати його виставку.
Коли він увійшов до галереї, його погляд відразу ж знайшов Іллю. Він був таким же, як і раніше, але з більш витонченими рисами обличчя і мудрим поглядом. Ілля, здавалося, відчув присутність Романа і подивився у його бік. На мить їхні погляди зустрілися, і Роман відчув, як його серце знову починає битися швидше.
Ілля підійшов до нього, і на його обличчі з'явилася легка, знайома усмішка.
— Романе? — промовив Ілля, його голос став трохи глибшим. — Це ти?
— Так, — промовив Роман, ледь чутно.
— Я радий тебе бачити, — Ілля підійшов ближче і поклав руку на плече Романа. — Давно ми не бачилися.
Вони розговорилися, спочатку про звичайні речі, потім про їхнє минуле. Роман помітив, що попри роки розлуки, між ними все ще існував якийсь зв’язок. Ілля запитав, як життя склалося в Канаді, а Роман, в свою чергу, поцікавився про його творчість.
Наприкінці вечора, коли вони стояли біля виходу з галереї, Роман наважився подивитися в очі Іллі.
— Ілля, — промовив він, його голос тремтів. — Я хотів сказати... що я ніколи не забував про тебе.
Ілля, здавалося, зрозумів натяк Романа, і його обличчя стало серйозним.
— Романе, — відповів Ілля, — я... я теж ніколи не забував про тебе. Можливо, я був занадто молодим і наляканим тоді, але зараз я розумію, що між нами завжди було щось особливе.
Роман відчував, як його серце наповнюється надією. Можливо, через десять років їхні почуття все ще можуть знайти свій шлях. Можливо, їхня історія ще не закінчилася.
— Романе, — промовив Ілля, — давай спробуємо знову?
Ілля посміхнувся і міцно обійняв Романа.
— Вибач, але але— прошепотівРоман
Його серце чуть не вибухнуло , але він просто признав що він не спроможний щось де сказати тому просто втік
