Безмісячна ніч

Коли вийшли із заповідника, обоє мовчали. Все це не було пов'язано, не могло хутро зʼявитися там нізвідки. Сонце вже почало сідати, пробиваючи оранжеві промені крізь листя дерев, а їм обом ще досі не було де ночувати. Вільгельм повернув голову до Дарсі й вже міг здогадатися яку відповідь отримає.   “Отже... Я думаю, час шукати мотель” Дарсі цокнув язиком з поглядом а-ля "А я казав"  “Справді?”  Дарсі дістав сигарету, повільно перекочуючи її між пальцями, поки в голові крутилися слова власника заповідника. Вільгельм подивився на сигарету між пальцями й відвернув голову, щоб не вдихати дим. Поки вони дійшли до машини, всі нічні звірі та комахи почали шуміти. Дарсі загасив сигарету і поклав її  назад в коробку. Вони не обговорювали те, що сталося в заповіднику, в цьому не було потреби. Чоловіки прибули до найближчого мотелю, який був на карті. Стоянка була порожня, місце виглядало більш-менш приємно. Усі два поверхи мотелю також були порожні, у вікні не було жодного світла. Вільгельм підійшов до входу, де крізь скляні двері було видно стійку, дошку з ключами на стіні та сплячу людину — чи то охоронця, чи то власника мотелю. Напарник увійшов до мотелю, звук відчинених дверей ледь чутно відлунював у порожньому вході. Він подивився на сплячого чоловіка за прилавком, спершись головою на руки. Місце здавалося моторошно тихим і безлюдним. Чулося тільки гудіння якоїсь техніки та запах мокрої шерсті собаки. Постукуючи по поверхні стійки, він розбудив чоловіка. Той, піднявши голову кілька разів моргнув, щоб налаштувати зір. Голос чоловіка був неприємний, він їм точно не радий.   “Два номери?”   “Так, дві кімнати, будь ласка”  Чоловік за прилавком подивився на них підозріло, а потім повільно кивнув і потягнувся за ключами заді його спини. Він поклав ключ на стійку перед Вільгельмом і монотонно сказав   “Кімнати 202 і 203, другий поверх”  Дарсі послідував за рухами свого напарника, коли той дістав гаманець і теж поліз до своєї кишені за грошима. Він відчув, як холод розуміння пробіг по його спині. Цього йому точно не вистачить на номер. Він мовчки подивився на інший ключ. У перший день роботи з новим напарником йому не вистачило грошей на простий номер в якомусь мертвому мотелі, прекрасно. Він хотів провалитися під землю, коли Вільгельм заговорив до чоловіка за стійкою. Він бачив вираз Дарсі краєм ока. Чоловік за прилавком, здавалося, помітив напругу між ними.        “Вибачте, сер” сказав Вільгельм чоловікові ввічливим, але наполегливим тоном. “Давайте нам лише одну кімнату” Чоловік перевів погляд між ними, потім знову на Вільгельма, потім знову на Дарсі. Він злегка підняв брову.  “Лише одна кімната?” повторив він скептичним тоном. Дарсі відчув хвилю полегшення, але його плечі все ще були напружені. Чоловік за прилавком зітхнув і забрав другий ключ, залишивши лише той, на якому було написано "203".  “Ніяких вечірок” Вони обоє вийшли на вулицю. Дарсі на мить зупинився, запитуючи   “Ти серйозно чи просто взяв одну кімнату для себе, а я буду спати надворі?”   “Не говори дурниць” Він повернувся обличчям до Дарсі, побачивши розгубленість у його обличчі. Перш ніж заговорити, він подивився в голубі очі Дарсі.  “Я абсолютно серйозно. Ми беремо одну кімнату” Він на мить замовк, вивчаючи реакцію Дарсі. Потім він продовжив.   “Хіба що ти хочеш, щоб я спав надворі, а у тебе є кімната за мої гроші?”Сказав він трохи глузливим тоном. У кімнаті на другому поверсі пахло мишами, але вони надто втомилися, щоб сперечатися. Два ліжка були вкриті пилом, у ванній не було світла, це не біда. Дарсі втомлено впав на одне з ліжок, він прийме душ завтра, зараз він просто хоче спати. У кімнаті було дуже жарко, і він почав заздрити Вільгельму, який був одягнений у легку футболку. Напарник знайшов хвилину, щоб оглянути кімнату. Було темно й запорошено, повітря було задушливим. Два ліжка перед ним виглядали незручно й непривітно. Він побачив, як Дарсі падає на одне з ліжок, на його обличчі чітко видно виснаження. Підійшовши до іншого ліжка й сівши на нього, він відчув, як запорошений матрац провалюється під його вагою. Напарник з зітханням поклав ключ на маленький столик між ліжками й відкинувся на подушку. Це було неможливо витримати, тому Дарсі  повернувся спиною до напарника і розстібнув сорочку. Хоча він швидко накинув на себе ковдру, Вільгельм встиг щось помітити на спині темноволосого, але він не був певен, що саме. Він повернувся до Дарсі спиною і заплющив очі. Не можна було відволіктися, завтра довгий день.  На ранок Дарсі прокинувся, коли відчув що його трясуть.  “Нестерпний, згинь з моїх очей”  Вільгельм подивився на Дарсі, який все ще був сонний, і не міг не закотити очі на бурчання. Вільгельм, який був жайворонком,  дратувався від таких людей.   “Ти, невдячний придурок” пробурмотів він собі під ніс. “Прокидайся”  Дарсі позіхнув і приклав руку до чола, намагаючись зрозуміти, де він. Нарешті, при денному світлі він міг роздивитися кімнату детальніше. Кімната виглядала пустою, у власника мотелю точно немає смаку. У животі зрадницьки забурчало від думки про смак. Поки Вільгельм стояв, схрестивши руки, він жестом попросив його відвернутися.   “Ранкове сонечко” саркастично сказав він і знову закотив очі, але все одно відвернувся, даючи йому усамітнення. Коли Дарсі одягнувся і пішов у ванну то одразу пішов прийняти душ. Холодна вода допомогла йому трохи прокинутися й освіжитися. Після ранішніх процедур, вони покинули номер мотелю та направилися до автомобіля.  На карті не було багато варіантів місць, куди можна було піти поїсти.  “Паб” “З самого ранку?” Вільгельм нахмурив брови. “Я готовий зараз зʼїсти цілу корову цілком, так що так, з самого ранку” Туман на вулиці заважав Вільгельму, тому він їхав дуже обережно. Напарник уважно дивився на дорогу, поки Дарсі казав йому напрямок. Вони доїхали до пабу "Родзинка” і вийшли з машини. Всередині пахло чимось алкогольним,  та картоплею з печі. Бармен помітив їх обох і помахав худою рукою. Його зачіска була сміливою, але трохи дивною. Вони обоє сіли на деревʼяні барні стільці й бармен уважно дивився на них перед тим як представився.  “Я Калін Андерсон, і я тут головний. Що хочете замовити панове?” Вільгельм з сумнівами подивився в меню і просто пожав плечима  “Я буду тільки чашечку чорного чаю-” Дарсі штурхнув його ліктем під ребро, щоб перервати його.   “Ми будемо картоплю з рибою в газеті” Він трохи здригнувся, коли Дарсі вдарив його ліктем у ребро, але швидко повернув обличчя до нейтрального і повернувся до бармена.    “Ах так, дві порції картоплі з рибою, будь ласка” Вони тихо чекали, поки Калін займався їхніми замовленнями.   “Думаєш, ми справді щось тут знайдемо?” запитав він тихим голосом, на що Дарсі пожав плечима.  Бармен боковим зором швидко подивився на Дарсі й продовжував підслуховувати їхню розмову. Якби тихо вони не обговорювали пропажу дитини, Калін вставив своїх пʼять копійок.  “Ви чули вже, що деякі діти вже пропадали з міста? Кажуть, що є якийсь культ, яким управляє одна стара карга. Вона ще досі жива, здається вона якась ворожка чи ще щось таке. Думаю, це просто прикриття того що відбувається в тому культі.” “Культ, кажеш? Звучить, як якась байка для залякування маленьких дітей” Дарсі скептично сказав і підпер підборіддя рукою. Бармен був повернутий до них спиною, але він помітив у Каліна глузливу посмішку. Ніби він був задоволений що когось це зацікавило.    “Ти ще молодий, та й певно не дуже досвічений. Ти поняття не маєш що може відбуватися в цьому світі” Дарсі відкрив рот, щоб огризнутися або захистити себе, але Вільгельм швидко перевів увагу бармена на себе.    “Ви можете сказати, де живе ця пані?”    “Бачив її пару разів по дорозі, вона звертала на стежку, там ви точно не загубитеся.” Бармен показав пальцем на карту, коли Дарсі з не заохоченням витягнув її.    “Вперше культ викрав хлопчика,  сина туристів. Це було давно і поліція без  доказів не хотіла займатися цим. Ніхто не знає, для чого культу ці діти. Можете ризикнути й спробувати піти до неї” Калін поклав дві порції ароматної їжі на барну стійку. Вільгельм оплатив за них обох і вони почали їсти,  обмірковуючи нову інформацію. Дарсі наївся й задоволено посміхнувся, хоча б щось  приємне в цьому розслідуванні таки є. Вільгельм помітив слабку посмішку і примружив очі, відводячи погляд.   “Зберися, не забувай де ми” Почувся легенький дзвін від дзвіночка який висів над дверима. До пабу зайшов знайомий їм вже чоловік, власник заповідника і хлопець років чотирнадцяти.  Бармен з радістю їх прийняв   “Ентоні, цілу вічність тебе не бачив. Де ти пропадав?”  Власник заповідника напружено поклав руку на плече хлопчика.   “Було багато справ, та і з сином треба було сидіти” Хлопець весь час дивився в деревʼяну підлогу, перебираючи край футболки пальцями й зітхаючи весь час. Його батько помітив двох детективів за барною стійкою і ліниво помахав їм рукою.  Бармен забув про них обох як тільки побачив своїх знайомих.   “І що за важливі справи в тебе були, друже? Я думав зараз не сезон туристів і ніхто не приходить дивитися на твою сімʼю”    Ентоні стиснув зуби та видав чи то зітхання, чи то свист  “Це заповідник, не зоопарк. Я не пускаю туди всіх людей, до звірів також близько не підпускаю. Це не просто розвага, а дім для тварин”    Калін байдужо скривився й відвернувся, почав робити замовлення навіть не спитавши що вони хотіли.  Дарсі подивився на свого напарника, який також вже давно закінчив їсти свою порцію й просто слухав. Він поглядом просигналив йому що пора йти,  Вільгельм зрозумів і кивнув. Вони обоє встали та без прощання пішли на вихід. Біля пабу, на маленькій стоянці каталися двоє дівчат на роликах і наспівували якісь пісні. Сонце було сьогодні безжалісно пекучим.   “Мені не подобається цей Ентоні” неочікувано озвучив свою думку Вільгельм. Він вичекав  пару секунд перед тим як продовжити. “Спочатку він каже що шерсть вовка, потім він каже що ніяких вовків тут більше немає. Навіщо йому сидіти з сином, мені здається він вже дорослий і може сам посидіти.” Дарсі задумливо провів пальцями по гарячому капоті.   “А ще його син виглядає як лякливе ягнятко” Вільгельм кивнув, відкриваючи двері машини. В салоні машини було ще гарячіше чим ззовні.  “Думаєш, історія з ворожкою і культом реальна?” Спитав темноволосий, повертаючи голову до свого напарника. Вільгельм похитав головою.   “Я думаю вона дійсно ворожка, але не вірю що культ існує” Карі очі його напарника сканували мітку на карті. Дарсі в той час, спробував увімкнути радіо. У вікно машини неочікувано постукали, там стояв хлопець якого вони бачили біля Ентоні, зараз батько був не біля нього. Вільгельм опустив вікно і Дарсі перехилився через нього, щоб поговорити з хлопчиком   “Чого тобі?”  Хлопчик соромʼязливо опустив погляд, збираючися з думками.   “То ви...детективи? Ви шукаєте Шарлоту”  “Ви були знайомі?” Дарсі непомітно поплескав себе по кишені, даючи мовчазний  знак своєму напарнику. Вільгельм не зводячи погляду з вікна, протягнув руку і витягнув блокнот з кишені темноволосого. Хлопчик нічого не помітив й відповів.   “Ми не дуже були знайомими, через те, що вони лише недавно приїхали. Я просто думаю що вам треба знати. Я її терпіти не міг”  Він примружив очі, ніби готуючись що його будуть сварити. Дарсі відчував що рука напарника все активно записувала.  “Чому ти не міг терпіти її? Ви не подружилися чи є інша причина?” “Тато приділяв їй багато уваги, хоча вони тут не так давно. Я заздрив їй і вже думав тато мене не любить. Я нічого не зробив, чесно, я просто хотів, щоб ви знали”  Вільгельм розімʼяв руку і провів нею по лиці.   “Гаразд, як тебе звати для початку”  “Логан. Логан Майлс” Блондин кивнув, також записуючи це.   “Гаразд, Логан. Ти памʼятаєш де був твій батько два дні тому?”  Хлопчик занервував, думаючи що через нього батько втрапить в неприємності й швидко похитав головою. Він втік, нічого їм більше не сказавши. Дарсі вернувся в початкову позицію й підняв брову.  “І що це було?”  “Не знаю, але мені ще більше не подобається той Ентоні. Таке відчуття, ніби він нам збрехав” “На рахунок вовків в заповіднику?”  “Так, я б хотів пізніше ще раз перевірити там щоб впевнитися. Давай спочатку відвеземо шерсть на експертизу”  Дарсі був не проти цієї ідеї, до того ж у них було повне право все там оглянути. Вони покинули місто, щоб нарешті здати шерсть на експертизу. Від самої заправки до участку,  Дарсі малював олівцем в записнику. Вільгельм зміг під'єднати радіо, їхати стало не так нудно.  Дорога до поліцейського участку була довга, та й така що Дарсі почувався погано. Вільгельм тримався як міг.  “Візьми воду на задньому сидінні. Вона тепла, але це краще чим нічого”  Дарсі потягнувся за пляшкою на задньому сидінні, напарник відвів погляд від дзеркала в машині й знову сконцентрувався на дорозі. Коли вони нарешті добралися, то швидко зайшли в прохолодну залу очікування. Секретарка їх проігнорувала, тому вони одразу направилися до лабораторії. Їхні колеги пообіцяли, що займуться цим. Коли вони поверталися назад, то їдучи повз центр, помітили ту жінку з сувенірного магазину. Крісті трималася за голову і спиралася одною рукою на дерево, напарник одразу зупинив машину біля неї й опустив вікно.