Таінственая брошка

Вітер коливав найвищі гілки дерев, сонце вже сідало і його вже не було видно за лісом, десь за деревами чути, як біжить вода... – Хм, а колись ми там з сестрою плавали... Стоп. З сестрою?! Точно, у мене була сестра... А як її звати? Іра? Катя? Хм... Привид сидів на надгробній плиті й намагався згадати, ким він був до смерті. У його спогадах було літо, тепло, він і його друзі плавали, поруч плавала дівчинка: руде волосся, веснянки по всьому обличчю, карі очі... – Точно! Єва! Мою сестру звати Єва! вигукнув хлопець... Але його крику ніхто не почув із людей, та й які тут люди? Тут кладовище, правда, недалеко є село... Але там тільки старі, та й то небагато, скоро й вони тут будуть, подумав хлопець. Хлопець встав і подивився назад, там стояла його надгробна плита, вона вже заросла, тож що там було написано, сховалося під пилом і мохом. Хлопець видихнув, хоч примарам повітря не потрібне, але звичка дихати залишилася... Зібравшись, хлопець руками очистив плиту, і там красувалися золоті цифри «2004-2022». Прожити так мало, всього дев'ятнадцять років... Після смерті вже три роки минуло... – Мда... Надгробну плиту золотом прикрасили... А самі, блін, не приходять! Ніби цього достатньо?! Хлопець з криками вдарив по надгробній плиті, рука ледь пройшла крізь неї, але мох обвалився, і показався ще золотий напис: «Ігор Їжакевич Іванович». Хлопець прибрав ще трохи моху, і там був напис: «Спочивай з миром, Ангеле». Ігор закотив очі, «Їжакевич» – одразу прийшли спогади, як його дражнили їжачком, як мама гладила його по голові й називала «Їжачок» або «Гоша». Хлопець сів назад, біля своєї могили, і подивився на небо, сонце вже зайшло, і були видні зорі. Раптом почувся чийсь сміх, привид підвівся і подивився вдалину. Там стояли двоє хлопців, приблизно віком 15-17 років. Один високий, з довгим волоссям, у чорній кофті, джинсах і чорних кросівках, а другий трохи нижчий, у чорній кепці, червоній кофті, чорних штанах і сірих кросівках. Вони сміялися і щось обговорювали, біля кладовища була лавка, і вони сіли на неї. Ігорю стало цікаво, тож він підійшов і став біля них, хлопці обговорювали якусь гру, але йому це не особливо цікаво. Його привабив високий хлопець... Щось було в ньому знайоме, як він зрозумів, його звуть Кирило, а того, що в кепці, Максим. Ігор сміявся з жартів Кирила і щось коментував, ніби він був там теж... Але час ішов, і хлопці вирішили йти далі, щойно вони почали віддалятися, Ігор побіг за ними. – Стійте! Він біжить за ними, але раптом його щось зупиняє і не дає піти далі, він бачить, як хлопці віддаляються, в його очах темніє, і коли він відкриває їх, то знову опиняється біля своєї могили. – Ні. Ні! Коли він відходить на велику відстань від своєї могили, то повертається назад до неї. – Сука... Чому! Чому?!... Я тут!? Чому я на кладовищі, а не в раю?! Чи в пеклі?! Я вже здох! То чому я тут?!... кричав хлопець... Але ніхто йому не відповів. «Минуло два дні» Хлопець ходив по кладовищу і дивився на вже знайомі могильні плити, розмірковуючи, що йому треба зробити, щоб він пішов на той світ... Раптом він почув, як хтось говорить біля кладовища, і він пішов подивитися, хто там. Підійшовши до воріт кладовища, він побачив двох чоловіків, які були одягнені в чорні костюми і маски, що закривали їхні роти й носи. Обидва чоловіки були одного зросту, приблизно 160 см. Сам Ігор був 190 см. У руках чоловіків були лопати, привид спостерігав за ними і одразу подумав, що вони прийшли викопати яму для нової могили... Але коли вони почали ходити біля могил, він насторожився і пішов за ними. Ігор ошелешено дивився на них, коли вони почали викопувати могилу... Його могилу. – Суки... Ви що творите? Він почав кричати й намагатися їм завадити... Але нічого не виходило, і його руки просто проходили крізь них. Як він тільки їх не називав, і виродками, і сучими дітьми, і ґандонами, і так далі, але результату нуль... – Михалич? тихо й хрипко сказав один чоловік у масці. – Що? – Може, пішли на перекур? Другий чоловік подивився на свого товариша. – До чого тут кури?! Ігнате!? У нас робота! – Та не кури... А покурити! – А, блін... Ну, пішли. Чоловіки відійшли на кілька метрів і закурили, привид здивовано дивився на них, він не розумів, навіщо вони розкопують його могилу... Але коли чоловіки знову почали копати, то він згадав, що в нього була брошка... Брошка, яку йому подарувала подруга на день народження, але... Як вони дізналися про неї? Через пів години вони розкопали могилу... Ігор хоч і любив ту брошку... Але не міг нічого зробити, він просто сидів у позі лотоса і спостерігав... Як вони відкривають його труну. – Йобана... Ось і вона) радісно сказав чоловік, а другий ледь підстрибнув і теж сказав Блять ми багаті. Привид уже лежав і навіть на них не дивився і тихо бурмотів Щоб ви здохли, і ваша хата згоріла, щоб у вас стеблинки засохли, і ви не мали потомства... СУКИ! Закопавши могилу, чоловіки почали йти... Але тут Ігор відчув, як його щось тягне... По землі. – Що, блін?! Його тягнуло за тими чоловіками, і він ледве встав і пішов за ними.