В пошуках Місісіпі

***2***

Пінді обригався, як тіки сів в автобус. Зариганий, але щасливий, він вийшов з туристичного автобусу, нервово стискаючи ранець на плечах. Емоції пухляша важко передати словами. То ніби як перед виступом на сцені, коли долоні пітніють, стискає живіт і очко. Вся туристична група йшла повз джунглі, відбиваючись від комашок і гілок дерев. Пінді геть не високий на зріст, тому ясна справа мандруюча екіпа постійно тикала йому сраку в очі, але емоції були важливіші. Це те, чого він так чекав. Коли емоції спали, Пінді нарешті зрозумів шо і далі обриганий, тому не довго думаючи, витер всі виділення його організму, які бажали вийти на зовні, об спідницю жінки, яка йшла спереду. {Гарна срака} - пронеслося в думках жирного. Через пів години важкої дороги, всі дійшли до табору, який трохи нагадував селище африканців, або концтабір, але це і так було краще ніж його дім. Лише тепер він помітив, що ще з моменту, як він витер риготню його маленький (реально маленький) друг прокинувся. Пінді зітхнув, потер свої дівочі вусики і просто пішов в своїх справах. Проблема в тому, шо Пінді не був дуже розумною дитиною, і сприймав свого стріючка більш як ворога, ніж як друга, тому не знав шо робити в подібних ситуаціях. День пройшов спокійно, сьогодні не було заплановано ніяких походів, чи екскурсій, і всі мали час відпочити. Пінді пощастило, бо ніхто не захотів заселятися з ним в кімнату, і хороми дісталися тіки йому. Повечерявши супчиком з чорнушки, пухляш вирішив прогулятися. Через двадцять хвилин ходьби його по-тихеньку кидало в паніку, для його товстого організму такі навантаження смертельні, до того ж, він вирішив шо заблукав, але робити було нічого, і він продовжував іти. І відхиливши наступні гілки, він нарешті вийшов до річки Місісіпі, на берегу якої стояла вона ...