твої рани

Очі, ці оранжеві очі, що майже завжди світяться, знову та знов поверталися на його рани. Безліч запитань крутилися за цим, які ніколи не були запитанні. А чому? Тому що, якого біса його взагалі цікавить це? Чому саме його рани, привернули увагу начальника? Ці запитання кружляють в його голові, постійно як дивиться на цього демона. А демон просто мовчав. Він бачив цей інтерес Зімбера, але нічого не робив. Надіючись, що головний сам перестане слідкувати інколи за ним. Нарешті не витримав, Діаболус, пішов у бібліотеку. Узявши книгу, сів на крісло і почав читати. Кілька годин, він просто читав слідкуючи за обстановкою. Хто входив, хто виходив. Можно було би сказати, що у демона почалась параноя. Тихі шаги підійшли со спини до нього, в саме ту секунд, коли він закрив очі та вже думав піти. Зімбер прочистив горло аби звернути увагу на себе. А після почувся тихій, але твердий голос. —Звідки в тебе рани?.. -Зімбер встав напроти Діо —Рани? Ви зараз серйозно, пх? Хвилинка мовчання. Відповідь і так була ясна. Демон відірвав очі від книги, зітхнув, трохи подумавши, те що залишилось губами скривив в посмішці. —Інколи буває, шкіра свербить. Нічого не допомагає. Чешу чешу, поки не зауважу погляд на нових ранах, не спеціально звісно.. але так виходить. Зімбер склав руки на грудях, та звузив очі на Діаболусі. Відповідь не заспокоїла його. Він зробив кілька кроків ближче. —Зовсім нічого не допомагає? Якісь ліки, мазі або просто перетерпіти? —Нічого. Перетерпіти, нема сил. Сказавши це Ді прикрив одно око. Поклав книгу на свої коліна та почав чесати одною рукою лікоть другої. Зімбер уважно стежив за його діями, маючи намір зупинити демона. Ще кілька хвилин пройшли в напрузі. Зітхнувши начальник зупинив демона взявши його за зап'ястя. На що той, підняв голову та трохи насупився. —По-перше, відпустіть. По-друге, с чого вас взагалі це турбує? -строго запитав Ді, питаючись звільнити руку. На що Зімбер лише, сильніше надавив на зап'ястя та притиснув до спинці крісла. Від чого Ді напружено стиснув зуби. —А чому тоді губи в ранах? -запитав наступне, пропустивши слова Ді. —Тц. Зачіпають зуби.. Ця відповідь подіяла на Зімбера.. подивом. Майже не повіривши у таку просту істину. Мовчанка знову настала між ними. В загалом до цього вони майже не розмовляли, майже не перетиналися, тож не знали як розвіяти напругу. В саме цей час мимо них пройшов Юзер. Він взагалі шукав дев'ятий кут, не знаючи куди себе подіти. Обоє, майже синхронно, глянули на нього. Через що Провісник зніяковіло. А Ді використавши нагоду, вирвався з хватки Зімбера. Знову глянули друг на друга, зрозуміли, що на цьому бесіда закінчена. Поки що. Начальник відійшов та пішов у слід Юзера. А Діаболус, переліг поперек крісла, звисів ноги з краю крісла та закрив очі. Мабуть засне скоро. —Юзер, постій. -Зімбер зупинив міфа, в кількох метрів від бібліотеки. Та в пару кроків від себе. Той зітхнув, повернувся до нього. —Так? -спокійно запитав він —Придивись за Діо. —М.. Ви хвилюєтесь за нього? Тоді чому я? -трохи насупив брови —Я, не твоя справа, навіщо. Ти, тому що тобі я довіряю. Та здається не тільки я Юзер вирішив більше не питати. Просто кивнув головою та пішов до себе. --Пройшло 2 неділі-- Ніч, Ді встав с постелі. Дві білі плями, вони ж очі міфа, знову десь у темряві світилися слідкуючи за ним. Ран на тілі стало набагато більше ніж було спочтку слідкування, це навіть Юзера почало напрягати. Цокнувши язиком, Діаболус оглянув кімнату та пішов геть з будівлі. Той пішов за ним. На вулиці було темно, прохолодно, одиноко. Най чарівний час повного місяця, освітлював тропи до та від особняку. Тихі шаги віддалялися з входу. Ді був не в собі від слідкування, хто зна що би зробив якби вона продовжилася ніби то "незамітно". —Тц, довго ще ти будеш слідкувати за мною?! Різко запитав Ді та різко обернувся. Взяв за руку Юзера, притягнув до себе, а після припер до стіни. Міф не заважав, дивився на всі дії з дивним інтересом. —Яку відповідь хочеш почути? -спокійно спитав Юзер, не вириваючись. —Правду звісно! Та ще при!_ Його перебили. Біля них хтось йшов до особняку. Тож Юзер перехопив руки Ді та припер його до стіни. Трохи ставши ближче аби прикрити демона собою. Одяг Юза був темний тож в таку ніч, в тіні, його було не помітно. Демон навіть не заперечував, він не одразу зрозумів, що трапилося. Підняв очі на нього, поки Юз дивився в бік шуму. Лише коли Ді почав рухати руками аби звільнитися, він повернув голову на нього. Хвилинка мовчання. Зітхнувши, Юзер відпустив Діаболуса. Трохи відійшов та оглянув його. Демон зробив шаг від стіни, хвіст смикався з боку в бік, руки склав на грудях, а очі відвернув у бік. Легка усмішка торкнулася губ Юзера, чого не було видно із-за маски, але тихій звук видав усмішку. Знову підійшов до нього, поклав одну руку на талію, а іншу на плече. —Міг запитати у кімнаті. В більш приватній обставин. Зрозумівши до цього він сказав та зробив. Ді не відійшов, поклав руки на його руки, а хвіст трохи закрутив на нозі Юзера. Прийняв це за згоду. Юзер переніс їх до кімнати. Кімната Діо. Звісно куди ще міг перенести Юз? Не в свою ж кімнату. Хоча яка різниця, для бесіди її нема. —Так і будеш притулятися? Тихо запитав Юзер. Демон хмикнув, відійшов та сів на постіль. Другий не зводив з нього погляду, залишаючись на місці. —Тож.. Навіщо тобі слідкувати за мною? —Честно.. сам я би таким не займався. —Тобто.. Зімбер? —Розумний. Так він. Спокійна бесіда. Ді сам додумався до цього, тож Юз не розповів. Кілька секунд знову пройшли в тиші. Яку розірвали кроки Юза. Підійшовши, торкнувся однієї з ран Ді. Пальці забруднились в чорній крові демона. Той шикнув, хвіст пересмикнуло. —Ти.. старався загоїти їх магією? -тривожно запитав Юз —Намагався. Але моя магія не працює. —Можно спробувати? -прибрав руку від рани —Навіщо тратити сили просто так, але хто я щоб заборонити. Спроба не катування, тож чому би в ні. Ді відсів з краю, а після ліг на живіт. Прибрав волосся відкривши спину. Юзер оглянув рани, посмішка пішла геть з губ. Він присів на постіль, провів пальцями з лопаток до попереку. Повернув руку десь на середину хребта, на рану, закрив очі. Під його долонею за тремтіло повітря, з'явився зеленувате світіння. Рана почала трохи загоюватися несучи не приємні відчуття. По тілу забігали мурашки з холодом. Ді прикусив губу, аби випадково не видати звуку. —Давно це? Свербіж, рани.. І болю не було коли чесав рани? —Самі рани боляче, але коли створював їх.. було майже не помітно. Почалося набуть після зустрічи з тим гравцем. -насупив брови згадавши про нього та його друга. —Гравця? Аа.. ти про Нік_ —Не нагадуй про нього, Юзер! —Добре добре. Але зрозумій, ти не один хто "постраждав" після нього та його друга. —А хто ще?.. -трохи здивовано запитав Ді —Кхм.. Є декілька. Наприклад ті демони "Трійця" або як їх там. Звісно про один випадок розповідати не буду. І до речі, рана затягнулася. —О, що правда? —Так. Є звичайно невеличкий слід, але краще ніж було. Ді сів, провів по тому місцю, здивовано дивлячись на Юзера. Що мабуть гордився собою та своєю працею. Демон кивнув головою, не звик дякувати словами або діями, тож дякую хоча би за це. —Повернемося до питання. Навіщо це було потрібно, Зімберу? —А мені звідки знати. Може хвилювався, може щоб мене зайняти чимось. Юз знав характер Ді, тож не здивувався відсутності подяки. Та обоє не вірили у "хвилювання начальника". Зітхнувши, Діаболус перемістився у кімнату Зімбера. Юзер послідував за ним. Йому все ще наказано слідкувати за ним та цікаво стало що буде далі. Двоє стояли не далеко від двері з кімнати. Зімбер сидів за столом, але після їх приходу підвівся та трохи підійшов. Подивився спочатку на Діо, потім на Юза. Здогадуючись навіщо вони тут. —І навіщо ти приставив до мене його? Що щоб спати було не одному? -куди ж без жартів. Звісно він думав запросити Юза поспати з собою, але Ді не разу не пропонував. —Спати одиноко?.. -трохи ніяково перепитав Зімбер, не очікуючи таких слів. А третій ні як не реагував, мабуть теж думав про це за ці два тижні.- Кхм ти звісно не за цим.. Цікаво було. Але якщо був не рад цьому, чому раніше не прийшов? —Думав, що не на довго. —Смішно, але добре. За ці тижні ран стало набагато більше, мене це хвилює. —Хвилює, але чому? З якого біса вас хвилюють чужі проблеми? —Як сказати.. мене хвилює те що трапляється з усіма живучими під "моїм крилом". Нависла тиша. Для когось це навіть смішно звучало. Юзер просто слухав в тіні, лише очі його видавали. —Хвилює?Саме тому стерли тих міфів? -зло запитав Ді, зробивши кілька кроків ближче. Але звісно йому не було діла до інших, головне щоб його це не торкнулося. (Як кажуть: усе не почому, коли спиш з головним))) —Майже. Якби вони залишилися баланс би обрушився та було би набагато гірше. А тобі краще присісти, виглядаєш не кращим чином. —Не треба тут із себе отца священика творити. Не дивлячись на огризання демон підійшов до постелі та присів на неї. Зімбер повернувся до нього, а Юз зробив крок ближче. —Ді.. я розумію твоє ставлення до мене. Та зрозумій не все так однозначно. Не заперечую ти сильний, та можеш і сам на багато чого. Але Юзер не був нянькою тобі, скоріш навпаки допомога якщо що. Зімбер підійшов та присів на підлогу, узявши в руки руки демона. Обоє були дуже обережні в діях та словах, нібито розмовляли з дитиною. Начальник продовжив —Як найменш і половина міфів не зрівняються з тобою. Та інколи і мені потрібна легка допомога. Тож не відмовлявся. Якщо є спроба лише попроси.. —До речі, Зімбер, його рани можно затягнути. Не впевнений у припиненні свербіжа, але рани дійсно можно. -Зім повернувся на голос Юза, а після глянув на Ді. —Так, можно.. Але дійсно, яка різниця. Пройде кілька днів і вони повернуться. Ви просто затратите багато сил. -тихо прошепотів Ді —Різниця є в тому, як тобі буде зручніше. Розчісувати пл кілька раз рани чи не так болюче- Нові творити? —Тц, робіть, як хочете. Занадто спокійно відповів демон. Ті двоє трохи усміхнулася. Юзер з'явився на постелі за спиною Діо. Розставив ноги по оба бока, притулив їх до ніг Ді. Трохи пройшовся по ранам на спині. Прибрав його світле волосся. Зімбер торкнувся до живота демона. Одну руку підняв до грудній клітці, а іншу на правий бік. Обоє майже одночасно почали залікувати ранки Ді. Той почав трохи смикатися. Спиною притулився до Юзера. Закрив очі, прикусив губу. Хвіст напружено тремтів інколи. Було боляче, не приємно, але краще ніж під час свербіжа. Обоє дивилися за реакцією демона. Другою рукою Юзер при обняв його, не заважаючи Зімберу. Руки Ді були на простирадлі стискав пальцями тканину, голову повернув на бік, притулившися до міфа. —Зімбер.. —Знаю знаю. Ті двоє подивилися друг на друга. Розуміючи, що наскільки би не був сильний демон спокійно витримати таку біль було складно. А він тримався дуже добре: легке тремтіння, без звуків. Якщо не знати передісторію, можно подумати не о лікуванні. Рани затяглися. Вони не були звичайні тож, як і сказав Ді "затратите багато сил". Прибравши руки від нього, лише одна рука Юзера все же підтримувала Ді. —Ти як? -тихо запитав Зімбер, вставши на коліна та легко провів по шкірі де були рани —.. Н нормально -перевівши дух, Ді відкрив очі та глянув на руку Зімбера на своїй грудини. —Ти ніби ледь живий. Нормально тобі? -заперечив Юз, трішки сильніше при обняв його рукою. На що Ді про шипів і відсторонив голову від Юза. Начальник підвівся на ноги, рукою пройшовся по волосам. —Відпочин. —Ви затягли три рани, нічого ст_ —Чотири, Ді. Рани погано діють на твою витримку, тож не ненапружуй своє тіло ще і цим. Юзер відсторонився, підвівся з постелі, а Зімбер підхопив та поклав Ді на постіль, теж відійшов. —Є здогади, чому це з'явилося? —Ні. В перше бачу таке, треба з'ясовувати. Юзер, дізнайся, що сталося при зустрічі Берга та Діо. Юзер кивнув головою та зник. Сталкер повернувся та присів на простинь, дивлячись за сном Діаболуса. ..