від ненависті до кохання

Минуло три роки після завершення оригінальної історії. Еліза покинула Хіггінса, але доля знову зводить їх разом. Темні вулиці Лондона, дощ, відблиски ліхтарів у калюжах. Хіггінс самотній, змучений. Еліза — вже не та наївна дівчина, що колись тремтіла перед його холодним сарказмом і маніпуляціями. Еліза прогулювалася нічним містом, насолоджуючись свіжим повітрям і тишею. Дивлячись на фіалки, вона з гіркотою згадувала весь той жах, що пережила за шість місяців. У той самий час Хіггінс, сидячи у своєму кабінеті, наповненому нотками тютюну та рому, заповнював чергові папери. Розглядаючи документи, його погляд зачепився за ім’я «Еліза». Прочитавши кілька рядків, він зрозумів, що це опис її досягнень у перевихованні. Читаючи документ, він почав усвідомлювати, що десь у глибині душі поводився неетично щодо неї. Відклавши папери, він задумливо дивився на недопитий келих коньяку, потираючи скроні. Щось невідоме почало терзати його зсередини. Невже це — каяття? Але йому вже було не до цього. Завтра відбудеться бал, на який запрошені всі високоповажні люди Лондона. Цей вечір настав. Хіггінс у своїй звичній манері зайшов до зали, наповненої шанованими людьми, одягненими у розкішні сукні та костюми. Але щось було не так. Атмосфера була напруженою, наче тут перебував той, кого він не очікував зустріти. Хіггінсу стало душно, і він вирішив вийти на веранду, щоб перевести дух. Перетинаючись поглядами, він помітив її — Елізу. Еліза стояла біля балюстради, напівобернувшись до саду, освітленого м’яким світлом ліхтарів. На ній була елегантна сукня кольору нічного неба, що підкреслювала її тендітність і витонченість. Її великі, виразні очі зустрілися з поглядом Хіггінса, і час ніби завмер. Він не очікував побачити її тут. Не в цій залі, не в цьому товаристві. І вже точно не такою — впевненою, вишуканою, із загадковою усмішкою, наче вона знала щось, що було йому невідоме. Хіггінс зробив крок уперед, але тут же завмер, не знаючи, як поводитися. Він згадав усе — її голос, перші незграбні спроби говорити правильною англійською, їхні безкінечні уроки, її сльози, її тріумф. Але тепер перед ним стояла не учениця, а рівня. А може, навіть вища. Еліза злегка нахилила голову, вивчаючи його реакцію