Без названия

Розділ 1 Наша історія починається з шістнадцяти річної дівчинки, що завжди фарбували волося в синій та не любила його зв'язувати. Любила якось виділятися. Ніколи не знімала кедів з різнокольоровими шнурками, що вона малювала сама. Любила носити все крім того що запропонує мама. Залежала від води та коли зеро, на якій ніколи не знаходила свого імені. Слухала музику, гуляла як тільки випадала можливість, та і вчилася добре. Мала мрію- знайти друзів, зианцювати соло на справжній сцені. А цю персонажку звали Майя. Зараз ми опиняємося в її маленькій кімнаті поділеною з молодшою сестрою. Дівчинка лежить на ліжку мателяє ногами та щось необережно малює в на півздохшому скечбуці. Почалося ще одне нудне літо. Так, немає не школи, не обов'язків. Але проблема у нашої герої зовсім інша, самотня вона. Кожне літо такеж як минуле. Майя дуже любила яктивність, але хіба самій можна цікаво розважитися? Звісно, що ні. Різко відкриваючи двері в кімнату забігає з посмішкою від вуха до вуха молодша сестра Мія. Майя дьоргається й дивиться на сестру з очікуваннями інформації. Мія була маленькою копією Маї, на шість років молодше. Густе русе волося що падало на плечі і ніколи не затримувалося за вухами. Карі очі, губи бантиком і мвленький обережний носик. Яка не парилася на тему що ж їй вдягати. А старша завжди думала чого їх так назвали. Майя і Мія. Ну хто взагалі таке придумує? Це ж безглуздя! Їх плутають, і наче названі в честь один одного. -Тупа, пішли пельмені хавать!- закатила очі мала. Да, сленг у неї ще той. -Та, щас!-огризнулася старша. Мама як завжди готувала якусь ситну вечерю. Сьогодні вибір впав на домашні пельмені з сметаною, ну хіба щось може бути краще?