Таємниця

«Сірозірка завжди виглядає на публіці непереможною і сильною. Але що ховається за цим успіхом?» ×°минуле°× Ранок…Сірі будні, холодне повітря – усе що зараз я відчуваю. Та і це ще не усе – самотність, і хіба люди настільки ненавидять тварин що запирають у підвалі та морять голодом?! Логіка облізлохутрих була не зрозуміла їй. «Що я їм зробила поганого?» крутилося у голові кішки. Тікати було нікуди, холодний, темний, сирий підвал, і вузька решітка крізь яку по троху заходило свіже повітря. Але це навіть не відчувалося. Пустота здавалася такою цікавою, і… -і що на цей раз тобі від мене потрібно? – бурнула сірохутра дивлячись на велику постать. -хочеш їсти? -ти справді будеш мені допомагати після того усього що сталося? Тиша. Двері знову відчинилися і хлопець зник за ними. -як завжди… З маленького «вікна» було видно як на вулиці метушаться люди, бігають малі діти. -Шкода що я там не можу повеселитися… Хриплий голосок пробігся по стінам повторюючи кожне слово. Вогонь надії згас, та ось у куток до мене підійшла дівчина. -ей, а ти чого тут сидиш? Така мила киця не заслуговує тут сидіти! Й без мого погодження взяли на руки і винесли з підвалу. Яскраве сонце миттю засліпило мої очі. Хіба не краса? Усе зелене, яскраве. Вимовити слово мені не було коли – очі бігали розглядаючи усе навколо. *** Добре мені знайомі вулиці закінчилися. Світлий будинок почав огортати мене теплом. Переді мною поставили миску з кормом. Виглядало воно так собі, діватися було нікуди. Корм був і не такий поганий. Може то я така голодна була, а може дійсно смачний. Стефанка походу мене розбалував, м'ясом годував, нічого зі столу не давав. ×°зараз°× -потім вона мене виходила, ми з нею подружилися -і здається.. хеппі енд, чи як там "англійці" говорять Ензо ніколи не дізнається про усе що зі мною ставалося. Це буде величезною таємницею минулого... -та все не так райдужно! Облізлохутрі русаки кинули ракету на наш будинок Від думок про те що колись сталося, мурашки пробігли по хутру. Вуха притислись, наче зараз відбувається те саме що було колись. Не пройшло і хвилини тиші як я заспокоїлася і почала розказувати дальше. -її звали Марина, прізвисько було у неї "Макарошка" тому що її світло-риже і кучеряве волосся нагадувало макарони -Макарошка сиділа на кухні що знаходилася на куті будинку, а я у спальні, дивилася у вікно -залунала тривога, свист... Договорити я вже не могла, картина що тоді була ніколи мені не зітреться із пам'яті. Крики, кров, тіло... *від лиця Ензо* -шкода тебе.. Моя рука почала гладити її за хутром, блискуче, сіре і таке приємне. Та шипіння заставило перестати це робити – такий у неї характер. Сум сумом, а ніжності Сірозірка не так сильно любить. Й довіри до мене ще такої сильної немає, її потрібно заслужити. -може на вулицю вийдемо? Розвієшся У відповідь був мовчазний кивок головою. *** Прогулянка йшла добре, кішка лазила по деревах і здається забула про ті історії. Легкі стрибки що навіть не залишали на рослині слідів від кігтів. Бетон що попадав під промені сонця був пекельно гарячим. Один стрибок, і впевнена блакитно-жовто ока підскочила, як їй здавалося до неба та приземлилася у густій прохолодний траві. -хаха –засміявся я поки кішка не почала мене пропалювати поглядом. *від лиця Сірозірки* -ну і чого ти ржеш як коняка? Здається я занадто грубо відповіла, та й сміятися з мене теж не треба було! Обережні кроки по траві, хутро роздувалося від надоїдливого вітру. -вибач Так я здається йшла вибачатися за такий тон? Чи то він вже боїться мене. -а ти то навіщо вибачаєшся? Те що я виглядала зараз злою було сказати неможливо, навіть було дивно таке почути. -ну як навішо? Сміявся то я з тебе -чи боїшся мене? Погладивши його руку своїм сіреньким хвостом підійшов до нас на лавочку білий, висловухий, домашній. Ну повна протилежність мене! І щось в душі тьохкнуло –Білозір... -можна з вами познайомитися, маудмазель? Я в ступорі... Дивлюся як на дурня, у голові думки перемішалися. Відшити? Якось не ввічливо, хоча.. -ви мене з кимось сплутали? -ні, я ще у житті такої красуні не бачив! Сірозірко, ти чудово знаєш хто це! І навіщо він чіпається, дурний Білозір. Зіпсував життя мені колись, а тепер хочеш ще зупсувати?! -йди своєю дорогою, і надіюся вона є якомога дальше від мене -як я можу тебе покинути? -Білозоре, ти як і був занозою так став нею. Навіщо до мене чіпатися? Колись життя зірсував , а зараз хочеш знову це зробити?! -та хіба не розумієш? Хочу забути наші обіди і стати друзями Кігті наче вискочили, хотілося врізати йому по морді. Щось йому підказало про мої наміри, навіть незнаю що. Разом зі злістю білохутрий зник з виду. -навіщо ти так з ним? Ензо, Ензо... -знав б ти що він витворяв, так не говорив ніколи..