Часть 1
Скільки себе пам'ятаю, я завжди була захоплена ідеєю позбавити свій рід страшного прокляття.
—Тату! А що ти робиш на своїй роботі? Мені міссіс Оріал задала домашню роботу, поглянути на роботу своїх батьків, та виписати елементи магії, що в ній використовується! — Щасливо питала маленька я у свого батька, — Мама зараз в дикреті, братика ж чекаємо, тому звернутися більше ні до кого....Якби я тільки знала, що цей похід переверне все з ніг на голову...
—Раз так, нічого не поробиш. — Спокійно відповів батько тоді.Очевидно, він мав багато пояснень своїй роботі, ніби то, він лишень телепортує їх в в'язницю, а не в буквально сенсі його поглинає, чи ще щось.
—Тато! А ким ти саме працюєш? — Питала я, коли ми разом заходили в дворец його покровителя. Так, він служив вельможному пану як тілозахисник на перемовинах, і він справді внушав страх до інших, однак він для мене тоді був все тим же батьком. —Тілозахисником, однак мене прозвали "Палач". Я загалом, і не проти, звучить солідно. — Батько завжди любив трохи піджартувати. Звісно, він був стриманим і спокійним чоловіком, однак без сарказму жити він не міг. —Круто~... А що саме ти робиш? —Загалом...— [...]Він розказував про переговори, те, як слідкує за тереторією навколо, і інші подібні дрібниці його роботи. По дорозі в дворець цього пана, я дивувалась, наскільки ж красиво в аристократичному районі. Мені подобалось проводити час з батьком, але цей випадок вибив мене зі звичайного ритму життя.
—А ось його двір. Дуже красивий сад, правда, Потемочко? — Посмішка батька була тоді дуже теплою, однак згадуючи її зараз, мене пробиває мороз по шкірі. [...] —Вітаю, пане Ольграм. —Мг. — Цей чоловік, здавалось, не дуже хотів розмовляти. Він зразу мені здався доволі угрюмим. Довге сиве волосся, гострий погляд, солідна фігура, однак дуже згорблена осанка. Тільки з часом я зрозуміла, що скоріше за все це через постійну позу в кріслі, де він спираючись руками на ноги, підпирає голову. [...]Тоді, я ще була доволі енергічною дитиною, однак атмосфера навколо цього пана здавалась неймовірно напруженою. Навіть мій дитячий пил це утихомирило.
Пройшов час, ми вже були на місці переговорів. Це невелика беседка на дворі Пана Ольгама. Співбесник пана був якийсь старець. Все було цивільно, вони сиділи у нього в дворі, та говорили про саме різне. Мій батько з командою інших тілоохоронців патрулювали місце перемовин. Я ж була на іншій стороні двору, де була, на диво, дитяча площадка. Як мені сказали до цего, у пана Ольгама є малі внуки, які деколи заходять до нього, тому мене вирішили збагрити, давши іграшки.
Я не пам'ятаю коли саме це сталось, в який момент чи за яких обставин, але граючись, я почула крик за беседкою. Пан Ольгам був спокійний, натомість, старець верещав від чоловіка, що навіс над ним з ножом. Я не знала звідки він, чи як він сюди пройшов, але я бачила, як мій батько, тримаючи його за голову, поглинув його. Для мене це було не телепортація, не переміщення, а саме поглинання. Все було немов в сповільненій зйомці — повільно, чоловік, що тримав ніж, перетворювався в ніщо в руках мого батька. Не видаючи ні звука, він просто щез. Для мене це було шоком, дуже великим. Я застигла. Не поворухнутися. Власні ноги, руки, та тіло загалом, немов перетворилось в камінь, зрозумівши з яким монстром по сусідству я живу. В долю секунди він міг перетворити мене в ніщо.
Але він це не зробив.
Помітивши мій стан, батько зразу побіг до мене, приказавши іншим зайняти його позицію. Він пробував заспокоїти мене, пояснити, але я не чула ні слова. Лишень звін в вухах. В реальність мене повернули слова, що просочились з його монологу:
—Розумієш, скайзерновці — жорстокі породження. Вони самі наклали на нас прокляття, і самі тепер засуджують нас за нього. Ми приречені бути палачами, допоки прокляття з нашого роду не спаде. І хай би як ми не хотіли, та вибрати легкіший шлях ми не в змозі. Тому ми взбираємось все вище і вище в гору, адже нас направили туди, хоча, ми запросто могли обійти її. Але ми сліпо вірили, що друзі, що ведуть нас, знають краще аніж ми. І ось, до чого це привело. Ти бачила все. І схоже мені прийдеться все тобі розповісти вдома.Дома нас справді чекала розмова. Коли батько об'яснив все, що говорив тоді. Після розмови ніби все розставилось по своїх місцях. Ось чому мене оминали місцеві діти, ось чому мій батько працює на цій роботі. Можливо я ще тоді не розуміла, що робити, однак в мені ніби щось переклинуло, ніби то я стала зовсім іншою людиною. І так ніби і сталось. Однак я думаю що все почалось саме з цего моменту в моєму дитинстві.
—Тепер більш зрозуміло, чому ви ведете себе так скептично до інших людей. Слова вашого батька справді вражають, особливо в такій ситуації. Можу привести аналогію, що ситуація розм'якла твій розум, а ваш батько, виграновував слова прям в вашому розумі, так у вас і получилось власне переконання. Це і є причина вашого ставлення до більшості з нашого народу. Приходьте завтра на повторний сеанс. Хоч це тільки наш перший сеанс, я вже бачу у вас прогрес в розумінні самої себе, пані Потемо. На разі, до зустрічі.
