Часть 19
15 июля 2025 г., 02:38
От лица Вали!!
Я всё ещё стоял в прихожей, пытаясь понять, в каком моменте всё покатилось. Даня сжал мою ладонь — и я впервые в жизни почувствовал, что она дрожит. Мама сняла платок с головы, аккуратно повесила на крючок, прошла мимо нас, как будто в забытьи, и села за кухонный стул. — Сідайте. Ми поговоримо, — сказала она холодно, но без крику. Мы переглянулись. Я чувствовал, что дыхание застревает где-то в груди. — Я давно знала, — проговорила она, не глядя ни на кого. — Ще тоді, коли ти, Даня, не міг спати без Валі, і коли ви обоє не хотіли розлучатись навіть на день. Я це бачила. Я просто… молилась. Она резко подняла глаза на меня: — Я молилась, що це мине. Що це просто ваша прив’язаність, братня любов. А не це. — Мам, — начал Даня, но она перебила: — Ні! Ви мені скажіть чесно: ви ж разом? Як… пара? Я кивнул. Медленно, намеренно. Пусть лучше узнает всё как есть, чем мы будем врать. Она встала. — Ви навіть не уявляєте, як це боляче. Ви обоє — мої діти. А ви… ви вирішили зневажити усе, що я вкладала в цю сім’ю. Це… гріх, Валю. Це не любов. Це хвороба. Я сжал зубы, чув, как Даня рядом затаил дыхание. Молчание длилось несколько секунд, и потом я сказал: — Гріх — це не любов. Гріх — це жити усе життя і не любити нікого по-справжньому. А ми… ми кохаємо. Она повернулась к двери. — Я не можу це прийняти. Я не буду це приймати. Якщо ви дійсно вибрали цей шлях — ви для мене обоє померли. И она ушла. Просто вот так. Без истерик. Без скандала. Словно вычеркнула нас. Я обернулся к Дане — он стоял как вкопанный. —Валя… вона не повернеться? —Не знаю, брате. Але якщо повернеться — ми вже будемо інші
