19.01.2026

      Спекотне місто в Італії жило в своєму звичайному темпі. Легкий, майже непомітний вітер колихав суху траву, ледь здіймав вітер з пляжів, повільно відносив декілька хмарин в напрямку моря.       На саме таку висохлу траву ступила нога дівчини. Вона щойно приїхала до Італії, куди відправили багатьох з її курсу. Навчаючись на 4 курсі італійської філології вона, звичайно, знала, що колись їй прийдеться їхати в Італію на практику, але вона постійно відтягувала момент тимчасової розлуки з Україною та людьми, що там залишились.        - І навіщо я взяла стільки речей? Як мені їх тепер до квартири дотягнути? - Адріана тихо жалілась сама на себе, адже дотягти цілу валізу речей до квартири здавалося ще тим квестом.       Саме зараз почалась сієста і люди почали повільно розтягуватися по кафешках під великими парасольками. Деякі з них втомлено дивилися на незнайомку, не маючи бажання запропонувати допомогу. Легка кофтинка прилипла до спини і Адріана з жалем до себе змирилась, що нести валізу прийдеться самостійно. Нарешті справившись з половиною дороги вона спинилась і поклала валізу біля входу до будинку. Легкий відер підійняв пару кучерявих пасем вгору. Вона лише зараз озирнулась довкола. Їй довелось жити в невеликому місті на березі Адріатичного моря. Все містечко було всіяне невеликими будинками по два-три поверхи. Розміщені вони були настільки близько, що можна було з легкістю побачити, що відбувалось в квартирі навпроти.

***

      Будучи вже в квартирі вона першим ділом відчинила ставні, але побачивши, що пейзаж за вікном це вікна квартири навпроти вона трохи засмутилась. В вікнах навпроти з'явився чоловічий силует. Вона ледь побачила його, адже силует промайнув занадто швидко, щоб вона встигла розгледіти хоч щось. Відчуття зацікавлення заставило дівчину примружити очі, щоб побачити щось навпроти трохи краще, але вона швидко зрозуміла, як це виглядає, тому вирішила повернутися до розкладання речей. В ході цього вона ще декілька разів бачила хлопця навпроти. Ставлячи на комод біля ліжка книгу вона знову звернула увагу на хлопця навпроти. Він сидів за столом і щось, як їй здавалось, малював. Він не був зосередженим за цим ділом, скоріше навпаки - просто водив олівцем по листку скетчбуку. Раптом він вирвав сторінку і викинув її кудись на землю, встав з-за столу і наблизився до вікна. Він підняв погляд кудись і дівчина злякалась, що ось-ось він її помітить, але ні, його погляд був майже не живим, мертвим. Адріана нарешті змогла розгледіти його зовнішність. Коротке ледь кучеряве волосся, легка щітина, що додавала образу зрілості й характеру та очі, які вона не могла розгледіти, тому що погляд його був напрямлений кудись, в тільки йому самому відомому, напрямку.       Жила дівчина в невеликій наповненій світлом квартирі. В усіх кімнатах були великі вікна зі ставнями, різнокольорова плитка з візерунками на підлозі. В спальні було велике вікно до землі з майже невидимими легкими шторами, що розвивалися від найменшого подиху вітру. Біля вікна стояв великий горщик з невеликим апельсиновим деревцем, яке було розмірами ледь-ледь меншим, ніж сама Адріана. ліжко було велике і просторе, вкрите зеленою ковдрою і з подушками та простинею молочного кольору. Біля нього знаходився невеликий комод, на якому бережно була залишена книга. Шафа та стіл, що теж знаходилися в її кімнаті нічим не відрізнялися від сотні інших таких самих, але без них в кімнати не було би цієї італійської атмосфери, до якої поступово починала звикати дівчина. Кухня була невелика, навіть порівняно з іншими кімнатами квартири. Всі поверхні були зроблені з дерева, плитка була не лише на підлозі, а й гарно викладена на стінах. Блакитні, сині та білі, ледь видні візерунки вкривали стіни кухні. Там теж було вікно. Не настільки велике, як в спальні, але більше від тих, до яких звикла Адріана.       Готуючи їжу на кухні вона помітила гарний набір кришталевих бокалів. Недовго думаючи вона взяла один з них і налила туди апельсинового соку, адже подумала, що якщо цей набір тут був залишений, то користуватися вона ним може. Взявши невелику порцію пасти з салатом і кришталевий бокал соку вона направилась до своєї кімнати, з вікна якого світили останні промінці сонця перед його заходом. Атмосфера в квартирі їй подобалась, як і атмосфера самого міста. Хоч вона ще не звикла до неї, але бажання поїхати звідси додому впало. Тоді вона ще не знала, що прощання з цим містом буде для неї настільки тяжким.

***

      Вранці їй довелось вирушати на роботу. Влаштувалась вона в кафе недалеко від свого міста. Як тільки вона дізналась, що місяць буде жити в Італії, то одразу вирішила знайти легкий підробіток, щоб і грошей точно вистачило, і теж непогана практика розмови з носіями, заради якої вона сюди і їхала.       Вона не була фанаткою раннього підйому, але любила багато ходити, тому вирішила не шукати автобусів і дійти пішки. Це б зайняло у неї хвилин зо тридцять, а ще посприяло цьому рішенню пейзажі міста, якими вона ще не встигла насолодитися за пару днів в Італії. Хотілося б відмітити, що рання і не настільки спекотна Італія подобалась дівчині набагато більше. Ще сонні вулиці, зелене листя на деревах, що шурхотить від легкого вітру і створює власну мелодію, вид на море і те, що поки щоб розгледіти це все не потрібно було настільки сильно мружити очі. Дівчина все ще не звикла до цієї спеки, адже найспекотніший день в Україні це звичайнісінький день Італії.       Кафе, в яке вона влаштувалась знаходилося неподалік від центру. На вигляд воно нічим не вирізнялося від сотні інших кафе в цьому містечку, але для дівчини воно було ідеальним. Невеликий колектив, вид на сонячну Італію і заняття, до якого у неї був хист - робити каву з різними візерунками. Сама Адріана не дуже любила пити каву, але радувати інших людей цим напоєм вона була рада. Робота в цій кафешці не була для неї складною, проте додавала більше бюджету на повсякденні речі.

***

      Артур був тим самим хлопцем з квартири навпроти. Він був італійцем з українським походженням, але серед італійців його ім'я не дуже вирізнялося. В свій вільний час любив малювати, навіть мав з того якісь гроші, але в останній час натхнення не було, що погано відобразилось на його підробітку. Тому він був змушений шукати новий вид заробітку. Його це не радувало, адже від звичайної роботи він вже встиг відвикнути. По збігу обставин він теж почав працювати в тому ж містечку, що і Адріана. Але навіть попри відсутність натхнення він все одно час від часу сідав малювати, але не бачивши бажаного результату впадав в міні депресію і виривав сторінку з свого скетчбуку.       Артурова квартира не дуже відрізнялась від квартири за вікном навпроти: теж світла квартира з великою кількістю вікон та різнокольоровою плиткою на землі, але розмірами вона була більшою. Вікна в більшості кімнат були закриті ставнями. У всіх окрім спальні, звідки він в подальшому побачить дівчину, розлука з якою буде справжньою безвихіддю та трагедією для обох. На стінах спальні були повішані деякі з його малюнків. В основному це були пейзажі: моря, поля, вид з власного вікна на кухні, який виходив прямо на вид всього міста та морем вдалечині.       Ввечері того ж дня, коли дівчина вперше вийшла на зміну в кафешці вона повернулась додому близько сьомої вечора. Вона була трохи втомлена, але щаслива, адже колектив справді виявився хорошим, вони цікавилися життям в Україні та її першими враженнями про Італію.       Заваривши чашку какао вона всілася на підвіконні в спальні і взявши книгу з комоду поряд взялася читати. Какао приємно обпікав язик, а смак був просто неперевершений. Це було саме те, чого вона хотіла саме зараз. Згадавши про хлопця за вікном навпроти вона повернула голову до нього. Він сидів за робочим столом знову і знову стараючись намалювати хоч щось варте уваги, але, як йому здавалось, він втрачав хист. Тут він почав розхитуватися на кріслі і повернув голову в бік вікна. Лише тоді він і помітив вперше дівчину. Вона крутила на пальці прядку волосся і не відривалася від книги. Вона зацікавила його. Він не бачив лиця, а лише кучеряве волосся, яке спадало по її плечах. Йому було цікаво, хто ж поселився в квартиру навпроти і чому він пропустив це.       Дівчина встала з підвіконня і кудись пішла з кімнати. Світло вона не вимкнула, тому хлопець зміг розгледіти валізу, що свідчило про те, що дівчина нещодавно там поселилась.       Коли вона повернулась то майже одразу вимкнула світло і лягла спати, тому краще розгледіти її зовнішність у нього не вийшло. Заснути він не міг. Його не покидало почуття, що якщо він саме зараз не сяде і не спробує її намалювати, то не зможе малювати вже ніколи. Взявши свій скетчбук він намалював жіночий силует. Тонкий, ніжний, такий якою він запам'ятав її за ті пару митей. Звісно, малюнок був далекий від його колишніх малюнків, але судячи з того, що останні пару тижнів він не міг намалювати взагалі нічого - це було прекрасним результатом.

***

      Наступного вечора дівчина побачила, що ставні навпроти були зачинені. Це її трохи засмутило, але вона все одно сіла з книгою на підвіконні і прийнялась читати. Цей день був складнішим, адже на роботі було більше клієнтів і Адріана не помітила, як задрімала на підвіконні. Саме тоді, відриваючись від сотої спроби щось намалювати Артур вирішив вдихнути свіжого повітря. Відкривши ставні він побачив Адріану, що мило лежала на підвіконні і дрімала. Це був його шанс. Він швидко дістав холст і сів за мольберт, щоб встигнути до сутінок хоча б намалювати скетч до майбутнього портрету.       Сон дівчини був не дуже міцним, тому вона швидко прокинулась і не помітивши відкриття ставень навпроти вона відправилась спати.       Наступного дня був вихідний. Ні їй, ні йому не потрібно було йти на роботу і обоє могли відпочити. Артур вирішив цим скористатися і продовжив написання портрету. Адріана помітила, що він вперше сів за мольберт щось малювати. Він зосереджено щось виводив на холсті. Обличчя хлопця було напружене, зовсім не таке, яким вона його бачила вперше. Їй було дуже цікаво дізнатися, що чи кого він малює. Думка швидко зникла, щойно Артур підняв на неї очі. Адріана знову потяглась до книги, щоб не видати себе.       Хлопець відчував, що чогось малюнку не вистачало, але розуміння прийшло лише тоді, коли Адріана підняла очі і, переглянувшись з Артуром зашарілась і уткнула погляд назад в книгу. «Ось воно!» - він подумки закричав, зрозумівши чого не вистачало малюнку. Так і пройшов вечір. Він малював та старався виловити погляд її очей.

***

      Вечір суботи підходив до кінця. Підходячи до вікна Адріана з сумом відзначила, що скоро потрібно буде повертатися додому. Їй було сумно ще й тому, що вона так і не побачила жодного малюнку Артура, адже мольберт був постійно відвернутий від вікна. Вона змирилась з тим, що це залишиться загадкою. А найжахливіше, вона зрозуміла, що, здається, закохалась в людину, яку зовсім не знає.       Раптом за вікном вона побачила знайомий силует. Хлопець теж побачив її. Вони вперше дивилися одне одному в очі не відводячи погляду.