What if . . .

"як важко відкривати очі" - швидко пролетіло в нього в голові. Йому так довго погано, що він вже навіть не пам'ятає коли це все почалося, 3 роки назад? тиждень? - по відчуттях цілу вічність. Одноманітне плетиво днів запутає кожного. Я встав з ліжка, йду в університет на ненавидну спеціальність, йду до психотерапевта якого мені приписали за мою стару спробу суіциду який би спрацював якби не страх болі, та йду додому але чи можна це місце назвати домом. Я там лише живу, але де тоді мій дім , я вже й не пам'ятаю. А чи є мене дім? Що ранку він просинається з таким бажанням знову заснути, що планету звернуло би, тільки б він захотів. Цього ранку відкрити очі було по-особливому важко, лежачи в ліжку в голови приходив лиш один вихід, він вже давно на антидепресантах, але напевно він до них привик, бо вже і вон не помагають. Весь день він вештався по місту, всюди де колись йому подобалося, попри невмовкане бажання смерті він тримався за життя, не лише через страх болю але й через бажання бути знову щасливим, як колись... Під вечір він заліз на недобудовану багатоповерхівку, кінчиками пальців він відчував кришечку від снодійного у кишені. Він нарешті це зробить. Місто під ним жило своїм життям, щасливим, голосним немов би знущаючися над його лихом. Ліхтарі світять кавовим відтінком в якому майже нічого не видно. Кожна маленька людина живе своїм життям. Та мовби не бачить його страждань. По відчуттян ніхто навіть не прийшов би до нього в лікарню. "Тут високо, так страшно. А, що якщо не вийде, може бути гірше? " Чим темніша та тихіша ніч, тим більше в нього не виходило ігнорувати свої думки. Саме для цього він взяв з собою наушники. Він ковтнув таблетки одним ковтком, та скривився, від страху волосся на його руках піднялося, а серце забилося швидше в ритм музики яка заглушала думки. В зіницях потемніло, а руки почали трястися як в навіженого, яким він напевно і є. Частина його все ще боролася за життя, але вже запізно вибір був зроблений. Протягом декількох хвилин він заснув підспівуючи під ніс пісню з навушників. Тіло летіло недовго, та впало зробивши дивний звук, немов щось зламалося, "час смерті 03:28, ми зробили все, що могли, приносимо наші вибачення"