Смертельна нежить

Глава 1. Таємниця темниці Новела «Смертельна нежить» Найкрасивіше королівство на континенті — Сінера — святкувало важливу подію. У замку лунав сміх, музика і дзвін келихів: сьогодні був день народження молодшого принца Луїса. Йому виповнилося дванадцять років. Жителі королівства раділи, слуги усміхалися, а лицарі урочисто стояли біля воріт. Усе виглядало спокійно і щасливо. Та ніхто не знав, що за стінами цього величного замку ховалася страшна таємниця. Імператор і імператриця Сінери з покоління в покоління зберігали один секрет. Цей секрет знаходився у найглибшій темниці на всьому континенті. То була особлива в'язниця, з якої неможливо втекти. У її камерах тримали найжахливіших створінь: монстрів, чудовиськ і людей, яких не можна було вбити. Їхні тіла відроджувалися знову і знову, тому над ними проводили різні магічні досліди. Але, попри всі ці камери, цю темницю побудували лише заради одного створіння. У день народження Луїса імператор покликав сина до себе. — Сину, — сказав він спокійним голосом, — тобі виповнилося дванадцять років. Час показати тобі дещо важливе. Імператор повів хлопця глибоко під замок. Вони проходили одну перевірку за іншою, долали зачаровані двері та магічні бар’єри. Лише після трьох рівнів захисту вони змогли спуститися до головної темниці. Луїс ішов довгим коридором і бачив десятки камер. У них сиділи монстри, закуті в важкі зачаровані кайдани. Деякі гарчали, інші лише дивилися темними очима з темряви. Нарешті вони дійшли до центру темниці. Там стояла одна особлива камера. Посеред неї, закута у величезні магічні кайдани, стояла дівчина. У неї було дуже довге темно-фіолетове волосся, яке ніби відливало холодним фіолетовим світлом. Її очі були чорні, але всередині них мерехтіла дивна червонувато-фіолетова іскра. Над камерою висіли десятки магічних печатей, які постійно стримували її силу. А над входом до камери висіла велика металева табличка: «НЕЖИТЬ» Таліана Сокуна Луїс здивовано дивився на дівчину. — Батьку… — тихо запитав він. — Хто це? Що це за створіння? Імператор подивився на камеру суворим поглядом. — Не бійся. Вона тебе не зачепить. Це — нежить. Наш найважливіший обов’язок — захищати людей від неї. Він на мить замовк, а потім додав: — Ніколи не підходь до неї близько. Завжди будь насторожі. Сьогодні я показав її тобі… бо колись мій батько показав її мені, коли мені теж було дванадцять. Так робили і мій дід, і прадід. Луїс нахмурився. — Але… чому вона тут? Для чого її тримають? Імператор лише похитав головою. — Це ти повинен дізнатися сам. Після цього вони пішли. Минуло кілька років. Коли Луїсу виповнилося шістнадцять, він знову прийшов у ту саму темницю. Він стояв перед камерою дівчини і дивився на неї. — Як тебе звати? — запитав він тихо. — Чому ти ніколи не говориш? Таліана мовчала. Вона лежала, ледве рухаючись. Здавалося, ніби вона надзвичайно змучена. Її погляд був опущений, але було видно — вона все чує і все бачить. Луїс почав задавати ще більше питань: — Скільки тобі років? — Чому ти не старієш? — Чому ти виглядаєш так само, як і тоді? Але відповідей не було. Зрештою принц зітхнув. — Не хочеш розмовляти… Ну що ж. Він розвернувся і пішов. Але після цього Луїс почав шукати відповіді. Він перечитував книги у бібліотеках, шукав старі записи і легенди. І одного дня він випадково знайшов таємну бібліотеку, заховану у самому серці імператорського палацу. Вона була захищена складними чарами. Але Луїс володів світлою магією — силою, дарованою богом світла. Завдяки цьому він зміг зламати печаті і потрапити всередину. У бібліотеці були записи про всіх монстрів темниці. Але посеред кімнати стояла особлива шафа-капсула. Всередині лежали документи про одну істоту. Про Таліану Сокуну. Луїс почав читати. З записів він дізнався, що дівчині понад п’ять тисяч років. Що вона сидить у темниці вже безліч поколінь. А також він натрапив на згадку про давнє прокляття. Але саме в цей момент… у бібліотеку зайшов придворний маг. Луїс швидко сховався і забрав книгу з собою. Трохи пізніше в палаці здійнявся переполох. З таємної бібліотеки зник найважливіший документ про нежить.