Смертельна нежить

Глава 2. Заборонена книга Новела «Смертельна нежить» Після тієї ночі в імператорському палаці здійнявся дивний переполох. Звичайні люди майже нічого не розуміли. Придворні дами лише тихо шепотілися між собою, а слуги робили вигляд, що все як завжди. Але ті, хто був ближче до влади, бачили — щось сталося. Найсильніші придворні маги імперії ходили палацом з напруженими обличчями. Вони перевіряли магічні печаті, говорили пошепки й наказували посилити охорону. Імператор виглядав спокійним, як завжди. Він сидів на троні так, ніби нічого не сталося. Та коли його погляд зупинився на принці Луїсі, що сидів неподалік… його очі на мить потемніли. Після ради всі швидко розійшлися. У залі залишилися лише імператор і його син. — Луїсе… — тихо сказав імператор. — Ти випадково не знаєш, хто був у тій бібліотеці? Його голос був тихим, але холодним. — Якщо ти щось знаєш — скажи мені. — Ні, батьку. Я нічого не бачив, — відповів Луїс. Імператор мовчки дивився на нього. Його погляд ковзнув по золотистому волоссю принца, по його темно-синіх очах… І раптом він підняв руку. У наступну мить магія імператора вдарила Луїса просто в праве око. Принц різко впав на коліно. Його праве око почорніло, ніби в нього в’їлася темна сила. — Якщо ти брешеш мені… — холодно сказав імператор, — я все одно дізнаюся правду. Згодом стало ще гірше. Книгу знайшли. Її забрали. А Луїса позбавили статусу кронпринца. Тепер він залишався лише звичайним принцом, без права спадкувати трон. На офіційних вечерях придворні дивилися на нього зверхньо. Маги проводили над ним дивні магічні перевірки, намагаючись стерти частину його спогадів. Але Луїс не піддавався. Минуло півтора року. І одного дня Луїс знову вирішив піти до тієї темниці. Тепер туди було майже неможливо потрапити. Охорону посилили, а магічні бар’єри стали ще сильнішими. Але Луїс усе ж зміг пройти. Він тихо спустився до центральної камери. До нежиті. Таліана стояла там так само, як і раніше. Нерухома. Мовчазна. Здавалося, вона навіть не дихає. — Ти все ще не хочеш зі мною говорити? — тихо сказав Луїс. Вона не відповіла. За весь цей час вона жодного разу не показала свого обличчя повністю. Іноді Луїсу навіть здавалося, що вона ніколи не моргає. Але раптом він тихо вимовив слово з тієї дивної мови, яку знайшов у книзі. — Сеар'талі. У стародавній мові це означало: «Ти мене чуєш?» І в ту ж мить сталося диво. Таліана різко підняла голову. Її волосся злегка ворухнулося. Вони стояли далеко один від одного, але в той момент здавалося, ніби між ними майже немає відстані. Її погляд пронизував його. Вона подивилася прямо в його чорне праве око. І тоді Луїс раптом побачив дещо дивне. Через це око, поранене магією імператора, він ніби зміг побачити її емоцію. Щось схоже на… страх. Саме в цей момент у темницю увірвався імператор. — Негайно! — крикнув він. — Стримайте нежить! Темницю залило яскраве світло магічних печатей. Ланцюги різко смикнулися. Кайдани на руках Таліани з силою підняли її тіло вгору. Із-за її спини повільно висунувся величезний каменний спис, схожий на грубу шипасту колону. В одну мить він пройшов крізь її живіт. Печаті спалахнули ще сильніше, закріплюючи нове закляття. — Що ви робите?! — вигукнув Луїс. — Ви ж її вб’єте! Імператор холодно подивився на нього. — Вб’ю? Ти справді думаєш, що це можливо? Він зробив крок ближче. — Це не людина, Луїсе. Це чудовисько, яке пережило тисячі років. Імператор тихо додав: — Ти хочеш, щоб я залишив її у спокої? Він ледь посміхнувся. — Тоді піклуйся про неї сам. Після короткої паузи він сказав ще тихіше: — Тільки потім не дивуйся… якщо одного дня світ згасне. І якщо на цій землі нічого не залишиться. Після цього імператор наказав усім покинути темницю. Луїс залишився на мить сам. Його руки трохи тремтіли. Він усе ще відчував важкий погляд батька. Повільно він знову подивився на Таліану. Вона висіла в кайданах. Кам’яний спис усе ще проходив крізь її тіло. Але… вона навіть не здригнулася. Не кричала. Не показала жодної емоції. Саме тоді Луїс помітив шрами на її обличчі. Два глибокі шрами, ніби вирізані прямо з шкіри. Перший починався на правій стороні лоба, проходив між оком і спускався вниз по щоці. Другий ішов поруч, але трохи відхилявся вбік і піднімався вище. Вони були темні, майже чорні. Її шкіра була неприродно блідою. У світлі магічних печатей вона виглядала так, ніби прийшла з якоїсь страшної казки. Наче сама смерть стояла перед ним. Луїс дивився на неї ще кілька секунд. Потім повільно розвернувся. Спочатку він ішов. А потім раптом побіг. Діставшись до своїх покоїв, він зачинив двері. І довго просто дивився в стіну. Він не розумів, що сталося. Не розумів, що він бачив. Але з часом його погляд змінився. У його очах з’явилася рішучість. Наче він прийняв якесь важливе рішення. Що саме він вирішив зробити — поки що ніхто не знав.