Зірвана репетиція

Тічка почалася досить раптово. Саме в той день, коли Хоменкові було конче необхідно бути присутнім на репетиції. Зазвичай Саша відсиджувався вдома, страждаючи від жару, болю та бажання, але зараз йому доведеться страждати в студії та шаленіти від запахів альф, зокрема Заїки. Сашко завжди діяв занадто сильно на Хоменка, через що Саша не міг нормально функціонувати поруч з ним перед, під час та після тічки. Хоменко всією душею ненавидів знущання природи над ним – мати вигляд справжнього альфи, але стабільно страждати кілька днів раз на три місяці. Поки тічка не досягла свого піку – Саша прийняв пригнічувачі симптомів та запаху, та кілька знеболювальних. Спазми внизу живота іноді заважали, однак він міг з цим миритися. Змазка, яка вже почала виділятися, надзвичайно сильно дратувала його, тож він просто зло гарчав, поки витирався. Збори зайняли достатньо багато часу, тож востаннє скориставшись парфуми-блокаторами запаху, Саша вибіг на вулицю до таксі, котре вже чекало на нього. Таксист, здається, нічого не помітив, тож Хоменко полегшено видихнув та вкотре перевірив сумку на наявність таблеток. *** Студія зустріла Сашу шумом, розмовами, та найголовніше – сумішшю запахів інших людей. Микола звернув увагу на Хоменка та привітався з ним, але Саша просто кивнув, боячись відкрити рот. Він повільно пройшов до дивану, поки кожен рух віддався тупим болем в попереку, а аромат Заїки, котрий з кожним кроком ставав все сильнішим – здіймав у грудях Саші хвилю жару та бажання, яке омега безуспішно намагався вгамувати. Хоменко повільно опустився на диван, стараючись тримати спину рівно, хоча все його тіло прагнуло згорнутися в клубочок й заридати. Вітя раптово виник на периферії зору Саші та майже бігом підійшов до нього. – Ми, поки тебе не було, накидали декілька ідей, і треба щоб ти оцінив. Ткаченко втулив декілька листків у тремтливі руки Хоменка і так само різко повернувся до Шмундира та Сашка, щоб продовжувати щось обговорювати. Поки Саша проводив поглядом Вітю – побачив як Заїка спостерігає за ним. Від цього дурне серце Хоменка забилося швидше, та з нього витекла чергова порція змазки. Літери розпливались, а перед очима стояв лише пильний погляд Сашка. Саша намагався сконцентруватися, тож сильний запах озону й хвойного лісу зненацька вдарив в чужий ніс. Хоменко затамував дихання й закусив губу, щоб не дати зрадницькому скавчанню зірватися. – Все подивився? Як тобі? Саша намагався щось сказати, але як тільки він відкрив рот – його одразу наповнив густий запах Сашка, що змусило слину виділятися сильніше, аніж до цього. Хоменко смикнувся, та спробував встати, однак коліна його підвели та підігнулися. Заїка інстинктивно зловив Сашу. Груди Хоменка врізалися в чуже плече, і весь світ звузився до місця їхнього дотику. Від такої близькості блокатори вже не могли приховати справжній запах Саші, тож в ніс Сашкові з усієї сили ринув запах ерл грею та старого паперу від шкіри Хоменка. Пальці Заїки стиснулись на плечах Саші, поки той намагався відштовхнути альфу від себе. – Саша, матір твою.. Що це?, – прошипів Сашко на вухо іншому, поки той безсило намагався вирватися з обіймів. – Ц-це н-нічого.. Новий одеколон…, – до останнього Саша намагався брехати, навіть знаючи, що це очевидно. Заїка загарчав та перехопив Хоменка за зап’ястя, щоб той не втік. А потім сказав хлопцям, що вони відійдуть, бо Саші шось погано і він дуже зблід. Вітя та Микола лише кивнули та повернулися до бурхливої суперечки. Заїка силою затягнув Хоменка до своєї гримерки, що знаходилася в кінці коридору. Як тільки двері зачинилися, він з клацанням провернув замок та розвернувся до Саші, який важко дихав, притулившись спиною до стіни. – Поясниш?, – вимогливо сказав Заїка й схрестив руки на грудях. – Т-тебе це н-не стосується, – майже прошепотів Хоменко, до останнього опираючись Сашкові. Саша намагався дихати, але нестерпно сильний запах Заїки випікав легені та витісняв усі залишки здорового глузду. Від такої близькості Сашка, змазка виділялась все сильніше, змушуючи джинси просякнути нею. Цей запах зламав останній самоконтроль Заїки, тож він зірвався та втиснув Хоменка в стіну. Жар заповнив голови обох, тож Саша вигнувся назустріч Сашкові, змушуючи їх обох простогнати. Стогін Хоменка змусив Заїку відпустити чуже зап’ястя та вчепитися у волосся, щоб притягнути голову Саші для поцілунку. Хоменко відчайдушно вчепився у комір чужої сорочки та з силою почав розстібати ґудзики, іноді вириваючи їх. Його шкіра палала від бажання дотиків альфи, а коліно Заїки між стегон змушували Сашу вити від насолоди та жаги більшого. Сашко відпустив чужі губи лише щоб вчепитися зубами у шию. За мить він підхопив Хоменка під стегна, підняв на руки та підійшов до дивану, де м’яко поклав Сашу на шкіряну поверхню. Хоменко розкинувся, задихаючись. Його погляд був затуманеним, зіниці розширилися на все око. Та й Заїка був не кращим. Він повернувся до Саші й почав роздягати омегу. Від контрасту температур шкіра вкрилась мурашками. Слідом Сашко й сам роздягнувся, та підсунувся ближче до Хоменка, який розсунув ноги. Саша здригнувся, коли довгі пальці торкнулися його входу, аж мокрого від кількості змазки, котрі вже встигла вкрити диван під ним. Заїка ввів перший палець, повільно, даючи м’язам омеги звикнути. Саша аж застогнав від відчуттів, та швидко розслабився, даючи Сашкові ввести другий. а потім й третій. Саша вигнувся дугою, впиваючись нігтями в плечі альфи. Кожен рух всередині відгукувався електричним розрядом насолоди в животі. Коли Заїка знайшов ту саму точку, Хоменко видав звук, що був чимось середнім між криком і стогоном, а його стегна почали рухатися назустріч руці альфи. За декілька хвилин Сашко витягнув свої пальці з Саші, який застогнав від порожнечі всередині себе, але майже одразу Заїка підставив свій член до чужого отвору. Він одним довгим плавним рухом входить всередину, поки їхні стегна не торкаються. Він тихо стогне, намагаючись звикнути до тиску і жару всередині Хоменка, майже не рухаючись. Хоменко закинув голову назад, його горло здавив німий крик, котрий перейшов у хрипкий стогін. Заїка завмер на кілька секунд, даючи обом звикнути до цієї близькості. Потім він почав рухатися — спочатку повільно, виходячи повністю, а потім повертаючись назад, пізніше все швидше й жорсткіше. Кожен поштовх виривав із Саші звуки – крики, хрипи, стогони, скавчання. Він все сильніше стискав ноги навколо талії Заїки. В якийсь момент Сашко нахилився до чужої шиї, й широким рухом облизавши шкіру, вчепився в неї зубами, лишаючи мітку. Хоменко скрикнув від болю, який швидко перейшов у справжню насолоду. А Заїка все не розтискав зуби, продовжуючи поштовхи стегнами, весь час потрапляючи в простату Саші. Він не відпускав шкіру, поки мітка не стала остаточною, а вузол не почав набухати. Заїка зробив останній, найглибший поштовх і завмер, міцно притиснувши Сашу до дивана. Вузол остаточно сформувався, зв’язуючи їх. Хоменко закричав-застогнав, відчуваючи болючий, але неймовірно гострий прилив задоволення. В ту ж секунду його власний оргазм накрила його з такою силою, що перед очима все побіліло. Заїка в свою чергу м’яко опустився на груди Саші, уткнувся носом у шию, від якої в такт пульсу розходилися хвилі їхнього змішаного запаху. Сашко повів носом по гарячій шиї Хоменка, обережно зализав місце мітки. Язик альфи пройшовся по прокушеній шкірі, заспокоюючи пульсуючий біль. Саша відповів на це слабким, майже котячим звуком, і його пальці, що до цього судомно стискали спину Заїки, нарешті розслабилися, м'яко опустившись на чужі лопатки. Вузол поступово опадав, і Хоменко нарешті отямився. Він хотів вже обуритися щодо дій Сашка, однак глянувши в його обличчя, яке нарешті було розслабленим та щасливим, тож просто обійняв Заїку міцніше та втомлено заплющив очі.