Тиша після грому
12 апреля 2026 г., 19:12
Після подій Гуркіт світ уже не був таким, як раніше. Земля ще пам’ятала кроки колосальних титанів, а небо — дим і попіл.
Мікаса Аккерман стояла на пагорбі, де вітер тихо гойдав траву. В її руках була стара червона шарфина — єдине, що залишилося від Ерен Єгер.
— Світ врятований… але я не знаю, чи правильною ціною, — прошепотіла вона.
Позаду почувся знайомий голос.
— Ти все ще думаєш про нього?
Це був Армін Арлерт. Він уже не був тим слабким хлопцем. Його очі бачили занадто багато.
— Як можна не думати? — відповіла Мікаса. — Він був… усім.
Армін підійшов ближче.
— Він зробив свій вибір. І ми зробили свій.
На мить запала тиша.
Раптом у небі пролетіла птаха. Мікаса підняла голову. Їй здалося, що вона бачить знайомий погляд.
— Думаєш, він зараз десь там? — тихо спитала вона.
Армін усміхнувся сумно.
— Якщо є свобода… він точно її знайшов.
Мікаса стиснула шарф сильніше.
— Тоді… я спробую жити далі.
Вітер піднявся сильніше, і шарф трохи розвіявся, ніби хтось невидимий торкнувся його.
І вперше за довгий час Мікаса зробила крок уперед — не назад у минуле, а в майбутнє.
