IV
20 часов и 9 минут назад
…Вже темна, беззоряна ніч оповила партизанський табір, а в землянці все блимав каганець. У непролазних, незайманих хащах дихнув свіжий нічний вітерець. Десь крикнула сова, блиснув світлячок. Після прибуття Ви спали міцно. Так спокійно не спалося, відколи почалася війна. Розбудив молодий голос. Хтось кричав у самісіньке вухо.
— Оце так сонько! Хоч стріляй — не прокинеться.
Ви ледве отворили очі спросоння. Перед Вами стояв юнак у майці й рушником витирав мокрі русяві кучері.
— Тільки богатирі в казках отак спали, — сміявся юнак. — Начебто не я, а ви, голубе, пустили під укіс німецький ешелон. Поспали? Тепер моя черга... Прошу звільнити мій тапчан, так би мовити, населений пункт. Між іншим, забув відрекомендуватись: батьки називали Аркадієм, партизани нарекли Полікарпом.
Не встаючи з койки, Ви міцно потиснули руку дотепному юнакові, будучи все ще змученим.
Вранішні несміливі промені сонця пробивались крізь дерева у двері землянки.
