Часть 1
У тебе такі гарні очі Неначе бездонна душа Тієї чарівної ночі, Що змінював день не спіша Ту ніч, коли всі забували Чортів у глибинах душі Той біль, що колись завдавали Гуляки, що пили вночі Не знаю, як все почалося Забула, це сталось давно Мої почуття всі змішались Як згадую все, що було Всі миті, моменти, розмови Всі сварки, плачі і незгоди Твої вічно сяючі очі Веселі у всяку погоду Ця усмішка в світі єдина Не бачила більше таких Щаслива, відкрита і щира, Що серце — мов потяг затих Коли всі плачем заливались Ти вселяв в всіх тепло і усмішку Під кінець хоч і сил не лишалось І ти сидів лиш один, затихши А серце кров’ю обливалось Бо не знала, що можу зробити На очі сльози гіркі навертались І це почуття не могла з душі змити Нитка ала зап’ястя обвила Очі, мов зірка, так чисто сіяли Усмішка сонячних зайців ловила У серці, неначе теплом розливали Я думала ми будем друзями вічно Ти став для мене настільки важливим Від цієї наївності і самій смішно Та досі люблю тебе так, як любила І я не про те, що тоді я сказала Мені ти як брат, ти як рідна людина Так хоч спілкуватись і ми перестали Я буду любити тебе, як любила Та все закінчилось, ми втратили нитку З якої лилися всі наші розмови Що заблукавши, завдала всім збитку Б’ючись лоб у лоб об бетонні колони Нитки заблукали, але не мій мозок Моменти ось ці збереже він назавжди І що би не сталось, які би проблеми Буду на твоєму боці я завжди Навіть якщо неправим будеш ти Коли проти тебе усі будуть йти Мовчати не буду, я буду з тобою І від цього мені ніяк не втекти Ти вибач за всі ті колючі слова Що з вуст зривались й приносили біль Та говорила я це не зі зла Не хотіла робити погано тобі Ти вибач за всі ті сварки і образи Часу не повернеш Змогла би, відразу Вернулась в ті миті, коли це все було Хоча раз так сталось То мало б так бути Не знаю, як буде, боюсь уявити Надія на краще серця, оповиті Трояндами алими й білими днями, гріла й плекала, немов рідна мама І хоч ця надія вже ледве моргає Вона ще жива, живе і літає В глибинах душі, мов протяг в кімнаті Але її чути, як чотирилапих Сидячих на дворі, що лають і лають І хочуть додому, та їх не пускають І що ми за люди? Усі ми жорстокі Усі помиляємось, всі одинокі Якщо так подумати, всі чимось схожі Хоча би тим, що всі ми хочем Виправити те, про що ми жалієм Вернути минуле, та це лише мрія Час летить і нас не питає Встигаємо ми, чи не встигаєм Та всі ми люди, і хоч крил не маєм В глибинах душі усі ми літаєм І кожен філософ свого життя Головна ціль життя — не піти в небуття І нехай все докотиться до лисих чортів В моїй пам’яті залишаться уривки тих днів Як були малими й дурними дітьми Кидалися снігом, ліпили сніжки Штовхалися, бились, сміялись до сліз І таких моментів був цілий віз Я часто плачу, як згадую це Душа сильно ниє, немов зубна біль Твоє рум’яне дитяче лице І позитивних емоцій в душі буревій Буду пам’ятати усе це завжди І з часом ця біль буде нити чуть менше А на душі лиш приємні мотиви Пісень Що відтінком тепла робили всім легше Пам’ятатиму це до гробу Пам’ятатиму це до віку Лише ти не забудь, прошу Бо спогадам немає зліку…
