To be continued...

Все було запрошено снігом. Менш як за день буде Новий рік, але Юльку зовсім не весело. Він ніби сидить малює, та думає про те як погано все вийшло зі Славком. В один момент він зірвався, аби-як накинув куртку і хотів було вже вийти, коли його зупинила мати: - Куди зібрався? Вже майже ніч на дворі. - Хочу вибачитись перед Славкою, адже це я його тоді підставив. - Юлько стояв переминаючись з ноги на ногу, боячись підняти очі на матір, та коли він це нарешті зробив, то не побачив ані злості, ані розчарування замість них була радість. - Мій хлопчику, я рада що ти зрозумів і визнав свою помилку, тож біжи, але не надовго! Вдома в Славка Беркути: Восьма година вечора. Неочікувано хтось подзвонив у двері. - Сину, відкрий двері.- попросив батько Славка. Славко відчиняє двері і зустрічає на порозі Юлька Ващука. - Здоров був, Юльку. - Привіт, Беркуто. Я цей, того, вибачитися прийшов.- сказав невпевнено Ващук. - Ти? Вибачитись? Ну проходь тоді, чого стоїш, як сирота. - Славко, ти мені вибач, будь ласка, це я тоді підставив тебе, назвавшись у міліції твоїм ім'ям. Коли ми бились я також спеціально тебе роздратував, хоча знав що тобі й без мене погано. - Ох, ну й друга Бог послав. Добре, Юльку, але я надіюсь що ця сварка була в нас останньою. Хлопці обнялися й вирішили більше ніколи не сваритись. У Юлька нарешті пішло з перед очей розгніване й засмучене лице Лілі Теслюк, він нарешті заспокоївся.