Будь мені кимось

Годинник пробив давно за північ, але так не хочеться щоб наступний день починався. Сьогодні відбувся найважливіший день кожного школяра - випускний. День завершення дитинства й шкільних років. День, який відкриє кожному з нас двері в доросле життя. І саме зараз я відчуваю себе дійсно найщасливішою в житті. Адже поряд друзі. Поряд ті, з ким я пройшла і вогонь, і воду, і мідні труби. Ті, з кими я розділяла і програш, і виграш. Ми разом змогли пройти всі кола пекла та піднятись на сьоме небо. Ноги вже не витримують підборів, я вже і не рахувала скільки годин вони на мені. Але я не хочу їх знімати. Бо так хочеться бути красивою для нього… Той, хто в моїй голові оселився і живе уже два роки. Той, з ким я відчула повний спектр емоцій, від ненависті до любові. Той хто підтримував і завжди готовий прийти на допомогу. Так хочеться, щоб він був поруч завжди. І ось настає той чарівний момент, в залі темно і тільки світло від кольорових ламп дають змогу хоч щось розглянути. Починає грати «Один в каное». Саме він заразив мене любов’ю до їх пісень. Він підходить до мене, як завжди легкою ходою і усміхається. Йому насправді йде посмішка. - Анастасіє, можна вас запросити на танець? - хоч це і не перший наш повільний танець, цей особливий - Звісно можна. - відповіла я, хоча мої ноги кричали про шлях до сидінь. Він не веде мене в центр залу, веде туди де вільніше дихати. І відчуття його рук на талії заставляють розум забути про те, де ми і що довкола. Відчуття, що тут лише він і я. Я, сама цього не розуміючи, кладу голову йому на плече. Чи то розум затуманений алкоголем, чи то просто відчуття, що він так близько? Легко йдучи в танці, ми повільно рухаємось в такт мелодії. Ми мовчимо. Чи то від розуміння, що часу може й більше бути, чи від бажання просто насолодитись цією магією між нами. Ця магія не просто чарує, вона стріляє іскрами, спалахує в самий неочікуваний момент. Хочеться залишитись в цьому моменті назавжди. І ось знову лунають ті завітні слова з динаміків: Будь мені кимось Це останній приспів і розуміння того, що шансу може просто більше не бути накриває з головою. Можливо, нарешті, прийшов момент, коли мовчати більше немає сенсу. - Свят. - я підняла очі на нього і вкотре задумалась, чому саме він? - Та? - можливо діло в очах, чи то в ньому самому? - Будь мені кимось. - його очі відображали всі можливі спектри водночас. - А я можу просто бути поруч? - він все зрозумів, без слів. Як завжди надто розумний, проте такий рідний. - Так. - усмішка сама з’являється на на наших лицях. Невже нам це вдалось? - Завжди? - Так, нам все таки вдалось завершити ту війну сердець, яку ми самі розпочали. - Будь мені кимось. Поруч. Завжди. - його руки ще сильніше прижимають моє тіло до його. Я чую стукіт його серця. Така сама тахікардія, як у мене. Надіюсь ця тахікардія допоможе нам прожити довше разом.