холодное лето

Франція 1996 рік Травень Дівчина з неймовірною зовнішністю відправляється у подорож, яка змінить її життя назавжди. Вона модель зі світлим русявим хвилястим волоссям та глибокими синіми очима. В неї невеликий пречудовий курносий носик та тонке підборіддя, її тіло дуже красиве, вона худа і висока, її тонкі світлі ключиці насолода для очей. На неї можна було дивитися дуже довго. Її стиль був дуже вишуканим, вона полюбляла червону помаду та чорну каву. Курила сигарети та як тільки ставало прохолодно куталась у великий шарф. Вона була дуже сильною та зі всіма ввічливою. Любила холод та вічність вдихала б аромат сирої землі. Обожнювала червоні та білі троянди. Жодного разу не закохувалась у мудаків чи ідіотів. Любила котів та відверті розмови у темряві. Пахла різкими духами. Більше не було таких як вона. Її звали Жоан. Одного разу на вулиці Парижу вона зіткнулась зі старшим чоловіком. В нього було сиве волосся та підтягнуте високе тіло. Жоан раніше не бачила таких чоловіків у Парижі тому була дуже здивована. Чоловік, його звали Аморіс, ще не бачив жінок такої неймовірної краси. Сам він був фотографом з Риму. Дивлячись на дівчину він боявся щось казати але піти також не міг бо розумів, що жити без неї не зможе. - Не бажаєте познайомитись за чашкою кави? Промовив чоловік італійською - Чому ні) Відповіла тією ж мовою Жоан - Ви з Італії? - О ні, в мене жахливий акцент я з Парижу - У вас чудова вимова, не хвилюйтесь - Спасибі, мені дуже приємно це чути - Мене звуть Аморіс і я дуже хочу дізнатися як звати вас. Давайте зайдемо у ось цю кав*ярню (промовив він вказуючи рукою на кав*ярню через вулицю) - Мене звати Жоан, звісно давайте зайдемо Сидячи у кав*ярні відбулось знайомство. Вони розмовляли дуже довго. На небі з*явився яскравий закат і Аморіс запропонував купити хороше сухе червоне вино і піднятися на кришу з видом на Ейфелеву вежу. Дівчина погодилась. І ось сидять Жоан і Аморіс на криші, милуються чудовим заходом сонця, яке вже трохи гріє адже скоро літо, і промовляє Аморіс: - Я у середу лечу назад у Рим. Хочеш полетіти зі мною? Відмова не приймається Жоан була у розпачі адже вони познайомились декілька годин тому, але серце їй підказувало погоджуватись - так, звісно я поїду з вами - можеш до мене звертатись на ти Жоан почервоніла але на душі в неї був спокій. Вона відчувала що Аморісу можна довіритись і він нічого поганого їй не зробить - Добре, Аморіс Ось сонце сіло. Стало прохолодно. Аморіс накинув свій чорний тренч на плечі Жоан і промовив: - Ти найпрекрасніша жінка, яку я тільки бачив! Жоан не знала що відповісти, адже раніше не спілкувалась з чоловіками - Можеш нічого не відповідати давай просто ще трохи посидимо тут!) сказав чоловік і ось пройшло ще 20 хвилин, вони спустились з криші і біля входу у під*їзд Жоан вони попрощались. Жоан жила у великій просторій квартирі з великии вікнами та високими стелями, там було багато красивих речей та рослин, вона випила свого улюбленого чаю, прийняла ванну та лягла спати. На наступний ранок вона прокинулась та зібралась йти снідати у ту саму кав*ярню, де вчора вони сиділи з Аморісом. Жоан нафарбувала губи червоним, одягнула чорний тренч гольф та брюки, взула чудесні туфлі на шпильці, все було чорного кольору. Вона вийшла зі свого гарного під*їзду. До дивакуватої поїздки залишалось три дні. На вулиці її чекав той самий Аморіс, з невеликим букетом яскраво червоних троянд. Дівчина підійшла до нього і він промовив: - доброго ранку, дякую тобі за чудовий день, можна поцікавитись твоїм номером телефону?! бо через три дні ми з вами летимо у Рим, якщо ви звісно не змінили свою думку.