Відлуння моєї таємниці

— Тому, щоби виграти тендер нам потрібно прикласти максимум зусиль в цей проєкт, — крутилась стривожена Лаура біля інтерактивної дошки, показуючи ескізи. — Деніел, чекаю від тебе ескіз ландшафту. — м‘яко посміхнулась вона. — Перепрошую, за запізнення, — увійшов в кабінет захеканий хлопець з недоглянуто вкладеною сорочкою та незастібнутою ширінкою. Слідом за ним стукала каблуками Сельма, піар — менеджер компанії. — Перепрошую… — винувато вимовила вона. — Сьогодні вже всі вільні, завтра чекаю всіх з гарним настроєм і сповнених енергією. — До побачення, — почулись голоси працівників. — Фредо, можна тебе? — відкинула в сторону ручку дівчина. — Слухаю… — Мене не хвилює причина твого запізнення, але надалі прошу не запізнюватись на післяробочі збори, — строго протеревенила вона. — Для партнера компанії це не припустимо. — накинула на свої тендітні плечі пальто жінка. — І застібни ширінку, це гидко. До побачення. 21:26. Дім. Виснажена дівчина переступила через поріг квартири. Тяжка рука потягнулась до вмикача, передпокій освітив яскраве жовте світло. — Ти вдома? — виглянув зі спальні Даміано. — Так, — ледве витягувала з себе голос дівчина. — Я піду готуватись до сну. — Так рано? — кинув поглядом на годинник, висячий на стіні він. — В мене очі просто злипаються. Ще цей Фредо бісить до жахіття. — пройшла в глиб квартири блондинка. — Добре, я зараз до тебе приєднаюсь, — попрямував на кухню вокаліст. Лаура зняла з себе одяг і кинула його на стілець, адже акуратно скласти навіть не було. Вона зарилась обличчям в подушку. Через долю секунди отримала чіткий і різкий шльопок по сідницях. — Вибачай, не сьогодні, — куточок уст трішки поповз вверх. — Я просто не зміг встояти перед такою красою, — розсміявся Даміано, відклавши телефон на приліжкову тумбу. — Коли ти збираєшся розібрати своє лахміття? — прижмурив очі хлопець, вглядаючись в перлинки на грубій нитці, що стирчать з валізи. — Не сьогодні, — не розбірливо прокурликала Лаура скрізь сон. — Якщо хочеш, я можу допомогти, — підозріло та хитро промовляв хлопець, крутячи в руках трусики з трьох смужок, на яких граються малесенькі намистини. — З якого це дива ти загорівся таким бажанням? — потерла очі вона. — Надіюсь найти ще такі ж цікаві речі, — слова соліста остаточно потушили її бажання спати. — Придурок! — прогорланила блондинка, вийнявши с теплих долонь свою білизну. — Чому я раніше не помічав на тобі ці трусики? — обурено висловився хлопець, піднявши ліву брову. — Тому, що ти віддаєш перевагу бачити мене без будь-яких речей, — вона сперлась на своє стегно, а другою рукою закинула одежу назад у валізу. — І зараз надам перевагу, — накинувся на неї, як голодний вовк хлопець, кидаючи на ліжко поряд. *Рано-вранці* Суботнє, добре, сонячне, листопадове. Загалом все, що стосується ранку. Лаура Капелло ніжилась під теплою ковдрою. Маленька сіра істота спить, сопить, уткнувшись маленькою мордочкою в її шию. Холодне повітря бродило по хребту й огортати кожну кісточку. А тепле дихання його не проганяло, що збентежило дівчину. Тяжку повіки піднеслися… — Маленький, — рука гуляла, пальцями розчісуючи шерсть Лего. — А де твій батько? — Лаура потягнулась за телефоном, лежачим на тумбочці, але в очах відбивався білий папірець. «Ти міцно спала і я не хотів тебе будити. Сніданок на столі, я в студії. Не забудь про сьогоднішню вечерю з моїми батьками. Люблю тебе» — Зрозуміло, — листівка полетіла на пом‘яте простирадло, важко видохнувши дівчина попрямувала до ванної кімнати. Матрац проснувся від бурхливої реакції кота на вібрацію телефона. — Доброго ранку, — жіночий голос з іншого кінця телефонної трубки вдарив по вухах. — Це Лаура Капелло? — Так, це я, — тривога зібралась в великий ком у грудях від диявольського усвідомлення хто співрозмовник. — Вас турбують з клініки «Infertilite», — діловий тон розжарював обставини. — Це адміністратор клініки лікаря Граємса, він готовий прийняти Вас сьогодні о 12:30. — Гаразд, я буду. — невідома впевненість проявилась в голосі Лаури, але на останніх словах він знову зрадницьки затремтів. — До зустрічі. — До побачення, — скину дзвінок робітниця. Лаура натиснула на бокову кнопку та виключила телефон, після чого знову попрямувала до ванної кімнати. — Ну що, Лауро, сьогодні ти знову почуєш ті ж самі слова, — зупинилась вона навпроти дзеркала та розглядала своє відображення, наче героїня в популярних фільмах. В її очах з‘явилась пустота, її губи звузилися, серце вистрибувати, колотячись в скаженому ритмі. *** Білий автомобіль під’їхав до триповерхової клініки. І попри теплий кремовий светр, що зігрівав тіло, плечі затремтіли, а по ногах пробіглися мурашки. — Вітаю, Ви записані? — дзвінко запитала, привітно посміхаючись адміністратор. — Добрий день, в мене запис до лікаря Граємса о 12:30, — знизила тон жінка, наближаючись до стійки з безліччю папірців. — Гаразд, проходьте, — схвалила жінка, запрошуючи пройти далі по коридору. В ніс вдарився до болю знайомий запах медикаментів, а у вуха противний звук апаратів. Лаура увійшла у світлий кабінет. За столом сидів чоловік з рудим відтінком волосся у білому халаті на вигляд тридцяти років. — Привіт, Лауро, — замітив пацієнтку він. — Сідай. — Привіт, друже, рак швидше на гору вилізе, аніж я до тебе завітаю, — вмістилася у шкіряне крісло для відвідувачів схвильована Лаура. Воно поблажливо втопило у своїй м’якості її зад. — Багато пацієнтів, — вимучено протеревенив лікар, — Як самопочуття? — Без змін, — в‘яло відповідала вона. — Проходь за ширму, глянемо УЗД, — чоловік підійшов до канапи, запрошуючи піти за ним. Змучено видохнувши, жінка прилягла. *** — Нічого не кажи, — сухо вимовляла вона, запихаючи светр у коричневу шкіряну спідницю, — Я не хочу чути одне і те ж саме, — вії поступово ставали мокрими, дівчина зайняла минулу позицію у кріслі. — Але цей діагноз не привід ставити крапку, — заспокійливим голосом промовляв він. — Достатньо, дякую за консультацію, — підскочила Лаура. — Я піду. У голові відлунням відгукувались слова Стефано Граємса. Вони не покидали її думки, мучили, тренували її підсвідомість, коли на зміну їм прийшов більш приємний голос. — Я вдома, — голосно замкнулись двері в передпокої. — Привіт, я майже готова, — розчісувала вверх вії жінка, кілька помахів тушшю — нічого зайвого, зато тепер її зелені очі стали виразнішими. — Привіт, — сперся об стіну вокаліст, наглядаючи за діями Лаури. — Своїм поглядом ти у мені диску просвердлиш, — вперше за день куточки губ побігли угору, Лаура посміхнулась, глянувши на Даміано. — Ніколи ще так не заздрив цьому чортовому клаптику тканини на тобі. Ця сукня так щільно облягає твою талію та груди… — знизив голос брюнет. — Ти також хочеш торкнутись моєї талії та грудей? — схвально спитала жінка, поклавши тюбик туші на його місце. Даміано підійшов до блондинки, вдихаючи аромат її волосся, що затуманює. Лаура посміхнулась та повільно обвила його шию руками. Піднявшись на носочки дівчина накрила його губи своїми й чоловік поглибив поцілунок. *** Вхідні двері відкрились, перед очима появилась простора їдальня, виконана в Римському стилі. Розкішні нотки стилю придають глянцеві поверхні, позолота, ліпнина та різьба по дереву. — Нарешті, я думала Ви позбавите нас своєї присутності, — мила жінка з‘явилась за стіни. — Як ми сміємо, — саркастично посміхнувся Даміано, цілуючи матір в щоку. — Люба, — уклала мене у свої обійми Рассела. — Спасибі, — прийняла букет від сина кучерява дама. — Лауро, знайомся, це мій батько — Алессандро Давід, — вказав долонею вокаліст на високого чоловіка у синьому светрі років п‘ятдесяти, знімаючи з Капелло пальто. — Приємно познайомитись, — чоловік потиснув тендітну руку і нахилився, потягнувши її до своїх губ. — З днем народження, — протягнула крихітну коробочку вона. — Якщо чесно було важко дізнатись про Ваші інтереси від Даміано, тож я вирішила, що такому досвідченому пілоту, як Ви сподобається, — стривожено посміхнулась дівчина, — надіюсь Вам сподобається. — Колекційна модель літака? — задивився нахмурений Алессандро в малахітові очі, чекаючи його реакції. — Мені подобається, — щиро посміхнувся чоловік, не почувши радісний видих Лаури. — Молодець, — притиснув дівчину до себе вокаліст. — Ходімо, вечеря стигне, — мила жінка поплелась до столу, запрошуючи інших. — Всі страви готувала я сама, тож сподіваюсь ви схвалите, — Рассела звільнила троянди від обгортки та занурила їх у воду. — Мамо, твої страви завжди чудові, — оглядав стіл здивованим поглядом Даміано. — Дійсно, все дуже смачно пахне, — щиро посміхнулась Лаура. — Лаура, звідки Ви родом? — ввічливо промовляв сивий чоловік зі строгим поглядом. — Із Сицилії, я там народилась, — стривожено відповіла вона, боячись погляду Алессандро. — А де твої батьки? Вони також у Римі? — допитливо запитала Рассела. — Мамо, — голоснішим тоном вимовив Даміано, стиснувши крихітну долоню Лаури. — У мене немає батьків, я виросла в дитбудинку, — перебила Даміано блондинка, ігноруючи ком у грудях. — Пробач, я не хотіла задіти тебе, — нагородила дівчину поглядом, сповненим жалю, — я не знала. — Я в порядку, я не була з ними знайома, — ніжним та спокійним голосом висловилась Лаура. — Чим Ви займаєтесь, Лаура? — наступне запитання вимовили настільки несподівано, що по гладкій шкірі пробіглись мурашки. — Лаура — партнер архітектурної компанії, — гордо протеревенив вокаліст, не давши вимовити ані літери, наче відчував тривогу дівчини. — Загалом займаюсь архітектурою, іноді ландшафтом, — радісно відповіла вона, поглядом дякуючи за підтримку Даміано. — Маєте якісь хобі? — після цього запитання, Капелло серйозно подумала, що на допиті в поліцейському відділі, хоча затриманим не ставлять такі питання. — Малюванням, верховою їздою, — автоматично відповіла вона, нутром відчуваючи напругу. — Нумо знімемо незручну напругу та вип‘ємо, — почувся дзвінкий жіночий голос, Рассела привласнила Алессандро розлити бордовий напій по келихах. — Лаура не вживає, — спинив батька Даміано й отримав незрозумілі погляди батьків. В цей момент Лаура хотіла скинути вокаліста з розкішною посмішкою зі зручного стільця, він ніби з котушок злетів останнім часом, вимагаючи не вживати алкоголю і кинути палити. — Сину, невже? — жінка ледве стримувала себе, аби не обняти майбутню невістку. — Ні, я просто не вживаю, — нерішуче вимовила Лаура. — Ми ще не думаємо про дітей, мамо. Слова Рассели наче ножем вдарили в кровоточиву рану всередині Лаури. Як емоції вона проживала? Смуток? Печаль? Занепокоєння? Ні, їх є значно більше, там є цілий спектри емоцій. Шкіра обличчя блондинки блідніла, внутрішні кутики густих брів опустились вниз, Лаура насупилась. — Лаура? Щось трапилось? — помітила дивний вираз обличчя дівчини Рассела. — В приміщені трішки душно, — спробувала видавити з себе посмішку. — Я відчиню вікно, — просунувся ближче хлопець з метою роздивитись малахітові очі. Даміано стиснув тендітну долоню, погладжуючи своїм великим пальцем кісточки. — Можеш піднятись в кімнату Даміано, відпочити, — чемно вимовила старша жінка, вивчаючи стан Лаури. — Даруйте, я Вас залишу, — підвелась Капелло, але її коліна не були готові до такого різкого підйому, тому затремтіли. — Я зараз прийду до тебе, — Даміано неохоче відпустив її руку, проводжаючи поглядом. Лаура увійшла в кімнату, яку ледве знайшла. Від стін віяло підлітковим вайбом. Багато постерів з моделями звисали над ліжком, здутий баскетбольний м‘яч, списані текстами пісень зошити. Навіть не віриться, що цей дорослий чоловік, який готує їй сніданки в ліжко був таким допитливим хлопчиною. Зеленоока прилягла на ліжко, прикривши ноги приємною навпомацки тканиною. — Все добре? — тишу злякав чоловічий голос, по підлозі розлилась смужка світла. — Так, мені краще, — відповідала вона. — В тебе класна сім‘я, шкода, що сьогодні не познайомлюсь з твоїм братом. До речі, твої інтереси мене здивували, — вказала на постери Лаура. — Раніше я цікавився голими дівками, — розсміявся він. — Я в душ, ми ж залишимось переночувати? — Так. Телефон дівчини видав короткий звук, надійшло повідомлення від невідомого номер, але Лаура одразу догадалась від кого. 5 novembre, ven. 21:33 XX: Хотіла показати тобі ці фото за вечерею, але не встигла. Думаю тобі сподобається. Солодких снів)) Laura Capello: Дякую, на добраніч)) Від побачених фотографій Лаура не змогла стримати сміх, особливо на фотографіях, де в великому форматі було зображено голого Даміано. — Даміано, іди но сюди, — пролепетала Лаура, вивчаючи ізумрудними очима зображення. — Що трапилось? — поспішав на жіночий голос вокаліст з мокрим волоссям та рушником, зав‘язаним на поясі. — Твоя мама надіслала мені твої дитячі фото, — облила яскравістю екрана обличчя брюнета. — Поглянь який ти милий, — пропищала дівчина, — а який голий, — збудженим голосом промовила вона. — О, Господи, яка ганьба… — Майже не змінився, — радісно посміхнулась Лаура. — Ну, дещо все-таки виросло, — скинув рушник він, фліртуючи, на його дії Лаура всього лише завернула очима та цокнула язиком. — Як думаєш син буде схожий на мене? — швидко промовив Даміано, залишаючи на пружній шкірі Лаури ніжні поцілунки. — Ти хочеш дитину? — стривожено вимовила вона, ігноруючи тремтячі губи. — В майбутньому, так, — гарячим шепотом грів м‘які губи він, — але я в будь-який момент готовий, навіть зараз. — Не зарано? — грайливо посміхнулась Лаура, — Нам лише 20 з хвостиком років, ми ще для себе не пожили й кар‘єру не зробили. — Гаразд, ти права, — чоловік міцно обійняв тендітне тіло, не даючи Лаурі зручно влягатись. — Звідки ця сукня? — він нахиляється вперед так, що його обличчя виявляється в декількох сантиметрах від неї. В його очах вона не вбачала того кохання, ніжності, почуттів, там були лише лють та ненависть. Гарячі сльози текли, в горлі з‘явився ком, через який дівчина не могла вимовити ані слова. — Я тебе запитую! — іншою рукою він стискає її щелепу і її губи тремтять при думці, що він згорне їй шию. Він з силою вдарив дівчину в живіт, від чого вона скрутилась від болю, лежачи на підлозі. — Швачка переплутала розміри й сукню зробили коротшою, — тремтячим голосом протараторила вона. Він бив її, не зупиняючись. Удари слідували не тільки в живіт, але і в спину. Не було сил ніяк реагувати. — Не бий, будь ласка, — крізь стиснуті зуби вищавляла з себе голос вона. Вона закрила руками своє побите обличчя, у роті з‘явився противний металічний присмак. Невже вона помре? — Ти вийшла в цьому платті до моїх друзів! — Не бий, я… — на обличчі з‘явилась безглузда посмішка, очі закривались і дівчина провалилась у пітьму, — я вагітна. — Що? — схопив її безсиле тіло чоловік.