прощальний лист

моя любов завжди сміялася. посмішка ніколи не сходила з її обличчя, навіть у найскладніші моменти, коли, здавалося б, серце її повинно будо розриватися й вискакувати з грудей, розбиваючись об неприступні скелі життя, яке щодня підкидувало їй нових проблем. моя любов мала коротке біле волосся й веснянки, які, чесно кажучи, малювала собі сама кожного ранку, стоячи перед дзеркалом в погано освіченій ванній кімнаті з зеленою плиткою й палко бажаючи мати свої, натуральні, або щоб вони з‘являлися хочаб навесні від променів ніжгого сонця. моя любов ніколи не палила, а тільки дивилася, як довгими зимніми вечорами це робила я, сидячи на підвіконні нашої з нею зйомної кімнати. вона не засуджувала, ні. вона лиш намагалася зрозуміти навіщо я це роблю, адже сама ненавиділа їдкий запах диму, який повертав її у спогади дитинства, про яке вона не дуже часто говорила, адже не бачила сенсу або просто не хотіла переживати все це знов. моя любов ніколи не сердилася. вона просто піднімала на мене свої очі і дивилася, ніби благаючи про те, щоб я не стала ще однією людиною, яка залишиться шрамом на її зап‘ясті, зробить боляче дитині всередині неї. дитині, яку вона так плекала і берегла від людсього гніву та ненависті. так і не вберігла. моя любов водила мене по неділях до бібліотеки. і якщо я скажу, що з радістю ходила туди через жагу до книг, це буде жахливою брехнею. насправді, я просто любила спостерігати за тим, як дівчина, у яку я так щиро була закохана, нарешті відпускала все, що її тривожило її і пархала сторінками, наче знаходячи там те, чого їй було недостатньо в цьому світі. чи в мені. може тому вона й щезла? може просто вчасно під рукою не опинилося потрібної книжки? може це все неправда, але це саме те, як я хочу запам‘ятати своє перше кохання. і ніяк інакше. давайте будемо вважати це не маленькою брехнею, а багатою фантазією.