Хто я? Кінець оправданням
9 ноября 2022 г., 17:20
Холодного ранку ще маючись снами, я голос здалека узрів:
«Хто я?!» — розгубленим невтішним тоном
Протяжний фальш мелодії завів. Не в силах пояснити мову.
Нажаханий, я думав: чужак, приблуда, психопат, лихе лице,
Гротескний Клоун із мотивом злити,
Чий погляд невгамовно в гріб веде, позбавляючи радості жити.
Помахавши руками, розвіяв дурні не сумісні з реальністю думи.
Ні, тут особа дивніша. Фігура легка,
Наче дикий цикорій на вітрі у шумі, танцює у парі з бджілками.
Її сутність корнями сплітається в листя, дерева та хвойні ліси,
У все те, що б людина назвала — природа.
А поглянеш пильніше в далекі гаї, зрозумієш існує свобода.
Та я спостережливий — чую твій голос не містить зовсім тої волі.
Не старайся, не вийде сховати всю правду
В глибоку шкатулку недолі. Бо правда не з білої летки чи шовку.
Поглянь на числа сьогодення, в них хутко зможеш віднайти
Слабке тридцять перше у строю курча.
Ах, ти, скупий останній день весни, згубився й запитуєш «хто я?».
Вт. 31 травня 22 р.
