Поки не придумала

Привіт. Взагалі, я звикла писати ручкою в своєму блокноті, але чомусь зараз хочу висловити свої думки так, тому буде багато помилок і я буду багато гуглити, тому що переходжу на українську і деякі слова досі не можу перевести. Те, що я пишу, ніколи не перечитую, бо те про що я пишу, я ніби-то звільняю зі своєї голови і мені так стає легше. Останнім часом я часто романтизую своє життя і уявляю ніби, те що зараз зі мною коїться – це те, що я маю пережити, щоб отримати відпустку в краще життя. Я давно втратила сенс свого життя, або його навіть не було. Ще коли мені було десять (або менше), мені часто доводилося дивитися по телевізору всілякі наукові передачі про створення світу, глобальне потепління і тд. Може це й зламало мою психіку, а може й інше. Я не знаю. Після перегляду цих передач, я ніби дорослішала й одразу йшла на кухню допомагати мамі, бо мені здавалося, що це останні дні нашого існування. Нагадаю, це було перед 12.12.2012, бо тоді мав статися кінець світу. Може кінець світу й нестався, але я досі дивлюся на світ під іншим кутом. Зараз, наприклад, я знаю, що скоро відбудеться глобальне потепління, бо льодовики тануть та озонові дірки збільшуються. І коли інші радіють теплій зимі, я навпаки запевняю себе, що кінець близько. Зараз в моїй країні війна, і якщо хтось випустить ядерну ракету, я знову запевняюсь, що це кінець. Люди з такими думками як в мене, як мені здається, діляться на два типи: ті, хто радіє кожній дрібниці й живе кожним днем, і, такі як я – хто взагалі нічого не хоче робити, бо давно вже втратили сенс. Останнім часом, я намагаюсь позбутися цих думок й почати жити, але це складно. Ти можеш почати веселитися, але раптово тебе досягають негативні думки і ти більше не радієш, не посміхаєшся. Я не знаю як назвати цей стан, він досить тривалий і вже відчувається як норма. Коли виходиш в людне місце, тобі стає ще гірше, і коли вертаєшся додому, тебе ніби накриває і ти ще більше занурюєшся в свої думки. Ще, останнім часом я полюбила дивитися стендапи, бо люблю сміятися над життєвими жартами та чорним гумором. Так ось, чому я романтизую життя. Бо мабуть мені здається, що скоро мої ніби-то "страждання" закінчаться і скоро я буду краще жити. Але нажаль так не працює. Тільки я сама повинна визначитись, що мені робити далі. Але я так боюся зробити помилку. Тому я живу так, як я живу зараз і не маю наміру щось змінювати. Було б все так просто. Але ні. Окрім тебе, ще існує оточення, серед якого, існують люди, які впливають на твоє життя. І мені це не подобається. - це було б непоганим резюме для походу до психотерапевта -