Пропажа в бермудах

Є таке загадкове місце в яке неможливо потрапити. Про нього знімають фільми, і показують що там завжди зникають кораблі. Так звісно це бермудський трикутник, але чи правда що там все зникає? Все що ви загубили зникає туди? Ви звикли що це місце губить кораблі, але це не так. А історія починалась так. Жила одна дівчинка зі своєю сім’єю у невеличкому місті неподалік від моря. Дівчинку звали Карла вона була дуже активна, смілива, допитлива та дуже сильна. Їй було десь тринадцять років. Дівчина з рудим волоссям, карими очима. Одним словом дуже красива вона була, і жила як раз біля моря. Одного чудового дня вона пішла сама до моря. На ній був кулон з позначкою Вапіра моря кошмарів та страшних сновидінь. Через декілька хвилин настав шторм, сильний вітер, хмари тоді ще відображали череп. Перед нею відкрився невідомий портал до невідомого місця. Карлі стало дуже цікаво та вирішила дівчина підійти до нього ближче. -Хмм…. Що ж це за портал такий. Сказала вона. І потім дівчину туди почало затягувати. -Ааааа допоможіть. Закричала вона, але нікого поруч не було і її повністю затягнуло туди. Карла прокинулася вже на якомусь острові, це був привид Марітуги. -Де я? Що це за місце? Спитала сама себе дівчина. Вона встала та почала роздивлятись цей острів. -Тут дуже цікаво посміхаючись сказала вона. -Вау цей кулон так світиться думаю що це якийсь знак. Потім вона згадала що розповідав їй тато про цей кулон. -Точно, це ж кулон з Вапіра. І Карла сказала чарівні слова щоб його активувати. -Дай мені око Вапіра і вона підлетіла вгору. -ого це просто фантастично, треба краще сили економити. В порожнечі тоді Черепань давав завдання Золотокосту. -Золотокосте, в трикутнику з’явилось те що мені треба піди і принеси мені це. Сказав Черепань до Генерала армії скелетів. -Звісно владарю буде зроблено сказав Золотокіст. Поплив він на завдання та постарається його виконати. -Так, а що це за корабель? Спитала Карла з нерозумінням що відбувається. Корабель причалив до берега і скелети з їхнім генералом вийшли на сушу та йшли прямо до дівчини. -Це напевно по мене і з поганими намірами сказала вона. -Хей дівчисько йди но сюди грубо сказав Генерал. -Я? спитала дівчинка -Так ти відповів він. -А навіщо? Знову задала питання Карла. -Менше слів більше діла, йди сюди кажу. -Добре, підійшла до генерала і знову задала питання -так ви по мене прийшли щоб забрати? -Так ми по тебе бо в тебе є той самий кулон. І попливли вони знову в порожнечу. Та пішли до владаря. -Владарю все виконано по вашому наказу. Сказав золотий скелет. -Ти чудово впорався з цим. Тепер залиш нас вдвох. Сказав Черепань і в ту ж мить Золотокіст вийшов з того залу де був владарь. -Тепер розказуй звідки ти, як тебе звати, скільки років. -Значить, мене звати Карла, мені 13 і я з Колумбії. Відповіла дівчина. -А ти досить гарна і ім’я теж. Сказав владарь. -Дякую відповіла вона. -Я тебе не буду допитувати звідки в тебе цей кулон тож можеш йти, каюта для тебе вже готова. Сказав він. -Варта, проведіть її до каюти. Пішли вони до каюти дівчинки та вона зайшла в неї. -Хоч вона і маленька та все ж мене влаштовує сказала Карла. Тоді була вже ніч тому вона лягла у своє ліжко та заснула моментально. На наступний день, прокинувшись вона побачила, що всі якось метушаться. Обернувшись в сторону столової вона побачила, що там пожежа. Побігла туди, а там пів кухні горить. Ще вона згадала що вона має силу води та сплеснула великою кулькою води на вогонь. -Фухх… все тепер ми не горимо. І всі також почали дякувати їй та радуватися що нічого не горить вже. Настав час для збору всіх на нове завдання у Дезер безкінечна пустеля, море піску. Там ти точно не виживеш і помреш після смерті тебе забере Анубіс в свої піраміди та зробить з тебе свого слугу мумію. Вже в Дезері всі вони знайшли ті самі піраміди в яких був він єгипетський Бог Анубіс який так чекав цієї зустрічі з ними. -Яким вітром Золотокосте? Запитав Анубіс. -Ти сам прекрасно заєш. Сказав єхидно генерал. -Віддай мені карту та я піду. Доповнив він. -Ти нізащо не отримаєш її. Сказав Анубіс. -Дообре….. не хочеш по хорошому, буде по поганому. -В атаку крикнув генерал та скелети побігли боротись проти мумій. А Карла по тихому утікла з корабля та побігла в сторону пірамід у Дезері. Вже коли вона зайшла в них дівчина пішла в сторону тої кімнати в якій стояв трон Бога. В той час якраз закінчилась боротьба за карту. Всі розійшлись скелети на корабель з генералом мумії з Анубісом у піраміди. Скелети вже були у Вапірі як побачили що Карли немає, подумали що вони її забули у Дезері але скелети незхотіли за нею повертатись тому вона залишилась там. Анубіс зайшов в кімнату де знаходився його трон та побачив, що там стоїть дівчина та спитав її. -Дівчино ти хто? Обернувшись вона відповіла -Я……? Карла була тоді дуже була налякана. -Не бійся я тебе не ображу. Усміхаючись сказав він. -Я Карла. Відповіла дівчина -Красиве ім'я, відповів бос цієї місцевості. -Дякую. Трохи зашарівшись сказала Карла. Анубіс підійшов до неї та сказав. -Якщо ти вже тут то будеш зі мною правити Дезером. -Серйозно? Спитала вона. -Це круто, просто моя мрія. Додала Карла. -От і чудово, що це твоя мрія, тож ти тепер тут королева. Правили вони довгий час. Карла показувала трюки з водою усім, всі дивувались як вона це робить. Та одного дня їй набридло сидіти у пірамідах та вона вирішила зроботи собі екскурсію по всіх семи морях трикутника. Вже ввечері вона повернулась не в Дезер, а у Вапір бо хотіла по бути зі скелетами які завжди були веселим народом там. Карлі було цікаво з ними особливо з Раймонді Карліто бо він був там вченим який для дівчини був найкращим другом. Вони з ним щось будували, ремонтували, винаходили нові прилади. Просто не розлий вода були найкращі другани. Як зразу вона зайшла у порожнечу дівчина побігла до нього. -Раймонді привіт, як ти тут без мене? Скучив? Спитала вона. -Карло? Це ти? Де ти стільки часу була? В мене так багато запитань до тебе. Дуже тоді скучив за нею Раймонді. -Ти уявляєш мене ці кістяні мішки у Дезері забули, я вже хотіла йти на корабель і тут як тут з'явився Анубіс і я стала королевою Дезеру. Розповіла Карла. -Нічого собі в тебе пригоди були. Сказав він. -Так ще сьогодні я по всіх семи морях пройшлась. -Ого по всіх морях? Спитав майстер -Так звісно важко але я змогла. Відповіла она. -Хочеться вже потрапити скоріше додому та й через декілька років поврнутись сюди знову. Продовжила вона. -Звісно хочеться але як? Спитав дівчину Раймонді. -Я коли була у Беру то бачила корабель можливо на він і знадобиться бо на ньому є ключ який відкриває орієнтири. Сказала вона. -А як ми це зробимо? У тебе є план? Спитав він. -У мене він завжди є. Сказала Карла. -Нам краще втікти на птероксах вночі до того корабля, коли вартові мінятися змінами будуть. А зараз пішли до мене в каюту там пересидимо до опівночі тоді як раз вони міняються. Видала дівчина весь план винахіднику. Пішли вони до її каюти та розмовляли про все на світі та про що їм хотілось. Так і пройшов час і вони почали діяти. -Пішли за мною вони якраз пішли мінятись з нічною зміною вартових. Сказала Карла та тихенько вийшла з каюти. Раймонді пішов за нею слідом. І вони перебіжками між коридорами дістались до кімнати з птероксами. -Давай візьмемо одного щоб не побачили недостачу кількох. Сказав він. -Добре. Відповіла вона. Взяли вони одного птерокса та полетіли до того корабля. -Ми на місці. Сказала Карла. -Цей корабель те що треба. Відповів винахідник Раймонді. Вони приземлились на той корабель, та знайшли той самий ключ це була коса. Цей ключ був на дуже видному місці тому вони знайшли її дуже швидко. -Тепер у нас єдина справа залишилась. Сказала дівчина. -Це потрапити додому? Спитав її Раймонді. -Так. Але треба знову пройтися по всіх сімох морях. Відповіла вона. -А як це зробити? Спитав він. -Я вже проходила цей етап, тож давай так, я роблю це як я це зробила, а ти мені допомагаєш. Відповіла вона. -Добре, але як? Спитав винахідник. -По ходу діла зрозумієш. Сказала вона. Довго вони подорожували по морях і їм залишилось лише три орієнтири. Треба було відкрити орієнтири Зайта, Айрії та Сіно. Зайт море зірок, ти літаєш по великому простору там також є літаючі великі павуки. Айрія повітряне море з безліччю циклонів це величезні торнадо які є майже повсюди в Айрії. Сіно море вічної мерзлоти та льоду. Неможливо пробратися через айзберги та шматки льоду, багато треба пішкодралом ходити, відходити далеко від свого корабля. Тож вони почали з Зайту. -Нарешті ми сюди потрапили. Сказала Карла. -Як же тут красиво. Відповів Раймоді. -Згодна. -Дивись орієнтир! Крикнув винахідник. -Так це він. З полегшенням сказала мандрівниця Карла. Дійшли до орієнтира і охоронець з’явився перед ними на очах. -Раймонде відволікай його, а я відкрию орієнтир. Сказала дівчина. Охоронець почав атакувати на них, винахідник почав його відволікати, а от Карла старалась відкрити орієнтир. Коли дівчина добралась до нього то не гаючи часу відкрила його. Охоронець зник вони забрались на свій корабель, та попливли в море Айрії. Вони в тому морі помістили корабель на великому камені, а самі пішли трохи відпочити після таких пригод. На наступний день вони продовжили подорож по Айрії та зайшли на кораблі в ураган та змогли відкрити орієнтир. Хоч і важко їм було привсти проти вітру, але вони змогли це зробити. -Залишився останній орієнтир. Сказала Карла з радістю. -Так останній і ми вдома. Відповів Рамонді. -Може ще тут трохи зостанемось? Щоб не зразу додому. Спитала дівчина. -Можна було б, але я хочу додому. Відповів винахідник. -Добре, тоді ти додому, а я ще трохи тут побуду. Сказала дівчина. Довго плаваючи по Сіно вони опинилися біля лігва місцевих драконів. -Вау, дракони. Сказала дівчина. -Ну все нам точно кінець. Відповів винахідник. -Чого це нам кінець? Жити ми ще будемо до повернення додому. Відказала Карла. -Ти думаєш? Бо вони нас вже здається помітили і хочуть з’їсти. Зі страхом відповів він. -Ти чого не бійся ми з ними знайдемо спільну мову. Жваво сказала вона. -головне не показувати свій страх. Додала вона. -Думаю ми впораємось. -Я теж так думаю. Сказав винахідник. Двоє підійшли ближче, але не дуже бо знали, що їх загризуть. Також вони побачили маленьких драконів, які ще не вміли літати. Карла підібрала цих малих та почала роздивлятись як краще піти щоб повернути їх. І не подалік від них вона побачила прохід, який вів прямісінько до дорослих драконів.