Посмішка.

Вівсянка була таке собі.Чай був без смаку.Ягоди віддавали гниллю.Їсти не хотілося зовсім, світ здавався чорним, наче хтось вимкнув усі барви. Обернувшись Герміона побачила радісних друзів які сміялися над черговим жартом Фінігана.Вона не розуміла як люди могли сміятися й посміхатися, адже пройшло так мало часу з жахливих подій.Грейнджер не посміхалася, зовсім.Вона просто не могла змусити себе це зробити, як сильно вона не старалась в неї не виходило.Це напевно щось на психологічному рівні, думала вона і перестала пробувати.Та й толку в цьому нема. Дівчині так і не вдалося повернути пам’ять батькам, вона просто не встигла цього зробити, вони потрапили в аварію, померли наймаглівським способом.Герміона винила себе в їх смерті, як би вона встигла раніше повернути їм пам’ять, як би вона відправила їх до іншої країни, як би, як би, як би, як багато як би.Вона не посміхалася в пам’ять про них, рахує це зрадою як може рідна дочка посміхатися після смерті батьків, не так скоро це точно. -Герміоно, ти мене чуєш? -Джінні вірогідно щось говорила, але Герміона з головою поринула не в найприємніші спогади і не помічала нічого довкола. -Вибач, Джін.Я прослухала, повтори будь ласка-швидко протароторила вона, так як не хотілося контактувати зовсім. -Зрозуміло все з тобою, знов у хмарах літаеш, -дівчина опустила руку під стіл й дістала щось звідти.-Ось тримай, тобі прилетіло на стіл, але ти як завжди нічого не помічаєш.-простягнула якийсь папірець і почала свій прирваний діалог. Хмикнувши собі під ніс, Грейнджер подивилася по сторонам намагаючись зрозуміти кому, а головне що від неї знадобилося.Але очікуваємо вона нікого не помітила.Розгорнувши папірець Герміона швидко прочитала що ж там було написано і усміхнулася, майже помітно але усміхнулася.Це вийшло саме по собі, наче не було довгих місяців без посмішки і болі.Грейнджер ще раз продивилася велику залу, але як і у минулий раз не помітила нікого хто міг би за нею спостерігати. З іншого кінця зали за нею пристально спостерігав сіроокий юнак який і відправив їй цю записку. -Ей, Драко, я бачу як у тебе світяться очі, що ти їй такого відправив? -прошепотів мулат так щоб почув тільки блондин. -Любовне посилання, відвали Блейз, -закотивши очі, Мелфой відмахнувся від друга як від назойливої мухи. Грейнджер знову розвернула записку і прочитала її ще декілька разів. «Посміхайся частіше, мені дуже подобається твоя посмішка»