Я знімаю цю маску веселу, тепер я сама по собі. Я закриваю очі, і раптом, чую голос, немов уві сні. Он зовет меня тихо, по имени, и так нежно, как будто родной. Завороженно слушая пение, я иду к нему, словно слепой. Я стою перед ним, оголена без брехні і без фальшу, я. Його голос мене заспокоює, від тепер, тільки справжня я. Я боюсь, ошибиться в выборе. я боюсь, что он не поймет, Что мечта, мне дороже золота, а мечтаю я, только о нем. І від страху бути пійманою, відвертаюсь від нього, знов. Я боюсь, что если поверю, Ты обманешь вновь и вновь.
Ночное безумие
14 мая 2015 г., 14:36