Письма

Кому: Лаванде Браун От кого: Рон Уизли " Я скучаю по тебе. По твоим рукам, по твоему теплу, особенно скучаю по твоим глазам. Я вспоминаю каждый вечер нас. Как мы сбегали на самую высокую башню и...молчали. Но наше молчание было особенным, ведь мы понимали друг друга без слов. Нам не нужны были все слащавые слова что бы понять друг друга. Я помню как ты потеряла своего брата. Ты сидела в темноте и молча плакала. Ты была как ангел спустившийся с небес. Ты была прекрасна. В тот вечер мы просидели до первых лучей света. Мы молчали... Мовчати... Давай виключим світло і будем мовчати Про то, що неможна словами сказати Неможна писати, не можливо зіграти А тільки мовчати, тихенько мовчати Давай мовчати про то, що дівчати Не вміють сховати, не можуть спати Давай про мене и про тебе мовчаи Мовчати аж поки не захочем кричати Місяць впав темно в кімнаті Як добре, що ти навчилась мовчати Про то, що ніколи не могла би збрехати Про то, що ніколи мені не спитати Ми будем з тобою в ліжку лежати Лежати як сніг водою зтікати Ми будемо жадно свої сльози ковтати А з ними слова яких не сказати Давай помовчу тобі просто на вущко Холодною стала чаяна кружка А ми ще маем про, що помовчати А ми ще маем про, що полежати Як світло проб’ється через наші штори Ми знову с тобою як всі заговри А поки ще темно є в нашій кімнаті Давай з тобою просто..." Она так и не получила его письмо. Но наверное она что то почувствовала... и вернулась в Англию