К мечте

Я - Саша , звичайна дівчинка , яка крокує до своєї мрії. Ще п‘ять років тому я й уявити не могла , що опинюсь тут: в країні , де можливо все. Ймовірно, це дивно називати себе дівчинкою в двадцять років , але я живу мрією п‘ятнадцятирічної дитини , якою була п‘ять років тому. Згідна , трохи забагато цифр як для початку , тому варто розповісти як я опинилась тут , серед осіннього Нью Йорку. Десятого квітня я отримала запрошення від свого інтернет «бойфренда» Джейка , з яким переписувалась понад рік і ,так, паралельно я зустрічалась з Алеком , котрий теж був громадянином США. Може видатись ,ніби я -якась шльондра, яка полює на американців, але я просто шукала розваг , а не кохання , бо на той момент я вперто казала , що кохання не існує. Ну і ще я шукала натяк на те, що мрія дитинства -Америка, здійсниться. Так от, Джейк (не виключення , що це його фейкове ім‘я), живе в Нью Йорку та запросив мене до себе ! Повірити важко , але від Алека я цього вже й не чекала. Я без вагань подала на візу , і напрочуд це було не так важко, як розповідають. Я отримала візу вже через два місяці. Мама стверджувала , що це божевілля , але мені було байдуже , адже це Штати , про які я так давно мріяла. Придбала квитки на 12 вересня , та готувала валізи , бо їхала туди з надією не повертатись та залишитись там. 12 вересня настало швидко , я летіла з двома пересадками : перша- Мюнен , друга- Вашингтон та кінцева зупинка - Нью Йорк. Якщо чесно ‚ то Джейк був лише поштовхом нарешті це зробити, та й не писала йому вже більше двох місяців. Я зняла квартиру на всі гроші , які отримувала від батьків протягом усього студентського життя. Звичайно, заздалегідь знайшла роботу в кав’ярні, неподалік від дому. Літак приземлився в міжнародному аеропорту імені Джона Кеннеді ,кажуть, що це - найзагруженіший аеропорт в США. Дивно стояти тут з купою багажу та вперто вірити, що залишусь тут на довше ніж вистачить оренди за квартиру. Ще хвилину роздумую чи брати таксі ,чи може зачекати на автобус, який обійдеться майже у вісім разів дешевше. Заглянувши в гаманець переконуюсь, що окрім автобуса мені можна ще пройтись пішки. Дорога з аеропорта до Лонг Айленду у Квінзі зайняла трохи більше години. Моя однокімнатна квартира була дещо гіршою ніж на фото , але думка, що мене та Таймс Сквер розділяла п’ятнадцятихвилинна їзда автобусом, не могла не тішити. У квартирі були: невеличка кухня-студія , на перший погляд, зручний диван, та досить приваблива ванна кімната. Цілий місяць життя в Нью Йорку був нестерпним , місяць рутини в кав’ярні біля дому, місяць сліз, що я так і не знайшла вагомої причини залишитись та місяць страждань без чоловіків, яких в Україні я змінювала досить часто.