Истории из истории

\Ох...Вперше за останні три роки пишу українською щось художнє, тому помилки можливі.Тема давня,тому давайте без образ!) \ Я ненавиджу тебе. За що? Скажи, моє сонечко, за що ти вчинила так зі мною? Невже все так ганьбило тебе? Ти згадуєш ті дитячі роки? Ми приймали тебе не тільки як старшу сестру, як матір. Ти піклувалася про Наталю, дбала про мене... Ти захищала нас. Я тепер не маленький хлопчик. Знаю, що ніколи не зрозумієш мене, не повіриш. Просто пам'ятай — я ненавиджу тебе: зоряні очі, світлу посмішку, твою гостинність й певну дитячу грайливість, опосердковану важкою працею. Чому ти відмовилася від мене? Тобі було так погано? Скажи, я — диктатор? Ненавиджу! Зрадниця - ось хто ти! Ти зрадила мої мрії, сподівання. Я бажав повернути минуле. Щасливу сім'ю. Дитинство. Тебе. Скільки разів я намагався захистити тебе, а ти все тікала... Скільки разів я просто хотів тебе... Просто доторкнутися до твоїх губ, запустити руку в те саме пшиничне волосся, піймати ласкавий й водночас тревожний погляд? Ні-і-і, такої ласки не заслужила! Тепер буде все по-іншому. Все. Ти обрала так, тож нехай буде по-твоєму. Винувата. Вина твоя у моєму безпам'ятстві. Кожний ось такий літній день я згадую тебе, думаю про тебе, уявляю... Не забуду. Не пробачу. Ненавиджу! Ти злиш мене своїм образом в думках. Негідниця. Заледве стримуюсь щоб не побігти, не ввірватися у твій дім, не зірвати з тебе одяг. Не зірватись самому — не зробити тобі боляче, не чути твої крики і благання, не бачити розчервоніле личко... Не моя. Не була і не будеш. Ніколи... Ніколи не пробачу. Ненавиджу. Тільки поштова картка знову збреше в двадцятий раз моїм підписом: “З Днем народження, Україно! І. Брагінський. 24.08.2011” ________________________ Я ненавижу тебя. За что? Скажи, моё солнышко, за что ты так поступила со мной? Неужели всё так позорило тебя? Ты вспоминаешь детские годы? Мы принимали тебя не только как старшую сестру, но и как мать. Ты заботилась о Наташе, не забывала обо мне... Ты защищала нас. Но я теперь не маленький мальчик. Знаю, что никогда не поймёшь меня, не поверишь. Просто помни — я ненавижу тебя: звёздные глаза, светлую улыбку, твое гостеприимство и некую детскую игривость, опосредованную тяжелой работой. Почему ты отказалась от меня? Тебе было так плохо? Скажи, я — диктатор? Ненавижу! Изменница — вот ты кто! Ты предала мои мечты, надежды. Я хотел вернуть прошлое. Счастливую семью. Детство. Тебя... Сколько раз я пытался защитить тебя, а ты всё время убегала... Сколько раз я просто хотел тебя... Просто коснуться твоих губ, запустить руку в пшеничные волосы, поймать ласковый и одновременно тревожных взгляд? Не-е-ет, такой ласки ты не заслужила! Теперь всё будет по-другому. Всё. Ты выбрала это, пускай будет по-твоему. Виновна. И вина твоя в моём беспамятстве. В каждый летний день такой, как этот, я вспоминаю тебя, думаю о тебе, представляю... Не забуду. Не прощу. Ненавижу! Ты злишь меня своим образом в мыслях. Мерзавка. Едва сдерживаюсь, чтобы не побежать и не вломиться в твой дом, не сорвать с тебя одежду. Не сорваться бы самому — не сделать тебе больно, не услышать твои крики и мольбы, не увидеть покрасневшее личико... Не моя. Не была и не будешь. Никогда... Никогда не прощу. Ненавижу. Только почтовая открытка опять соврёт в двадцатый раз моей подписью: «С днем Рождения, Украина! Иван Брагинский. 24.08.2011» ____________ 24 августа 1991 - День независимости Украины (wiki).