Обманутый

Это был поздний зимний вечер, который отталкивал других своим холодом. Светлые снежинки тихо падали с неба на землю, застилая всё вокруг белой скатертью. Голые деревья стояли по краям дороги, по которой шёл на суд Славко. У него под ногами хрустел снег, что только-только выпал. Ничего не предвещало беды, ведь он может опровергнуть сведения и чётко высказать своё мнение, но он не мог перестать волноваться б этом. Идя по пустой дороге к суду, Беркута волновался, ведь итог ему был неизвестен. Его пугало то, что в зале может случиться что-то ужасное и это было действительно страшно. Он смотрел на замёрзшие капли воды, что постепенно опускались на землю, и думал абсолютно обо всём, что могло и, одновременно, не могло произойти. Каждая секунда казалась Славке вечностью, ведь сегодня решится его судьба и будущее. Когда он дошёл до старого здания суда, его руки начали дрожать от тех эмоций, что он испытывал на тот момент. Войдя в зал, все взгляды одновременно устремились на него, словно прожигая. Когда он увидел своих родителей и друзей в помещении, ему стало чуть легче и он пошёл на место, что было предназначено ему. Судья начал задавать много вопросов, но ниразу не спросил что-то, что позволило дать чёткий ответ. Беркута уже начал сомневаться в том, что у него получится выйти отсюда невиновным, как он планировал. И вот, залу задали тот самый вопрос, которого Славко так ждал: — Согласны ли вы с тем, что этот паренёк невиновен и отвечает правду? — грозным голосом проговорил судья, смотря на присутствующих. В зале повисла мёртвая тишина, хотя совсем не такой реакции ожидал Беркута. Кажый смотрел на судью не говоря ни слова, что очень пугало Славка. И лишь женщина с милиции, что словила тогда парня на горячем, решилась ответить: — Тогда вечером было достаточно темно, но я повела парнишку в участок, чтобы спросить по поводу имени и фамилии. Парень выглядел точно так же, как тот, что сейчас стоит перед нами, пытаясь сделать из себя невиновного, — странным голосом проговорила она, и во взгляде было видно чувство вины. — Значит, суд сделал своё решение. Славко Беркута признан всеми виновным! На этом наше заседание окончено. На этих словах был слышен плач мамы Славка и лицо его отца залилось от гнева на собственного сына. Класс парнишки упорно молчал, лишь смотря на него виноватым взглядом. Беркута чувствовал себя обманутым теми словами, что услышал чуть раньше, и решил больше никогда не верить этим слащавым словам. Идя домой седьмой-Б молчал, ведь никто не мог собраться с мыслями. Каждый из них знал, что они предали своего одноклассника из-за подкупа. Деньги решили в суде его будущее, которое уже вряд-ли можно поменять. И лишь у Юлька крутилась одна мысль в голове: — Почему ты тогда занял все мои мысли, почему именно ты теперь страдаешь? Зачем я сказал то, чего не следовало, лишь из-за таких глупых влияния чувств? Сколько бы ты не доверял людям, всё равно каждый из их может предать тебя, несмотря на время, что вы провели вместе. Перевод\переклад: Це був пізній зимовий вечір, який відштовхував інших своїм холодом. Світлі сніжинки тихо падали з неба на землю, закриваючи все навколо білою скатертиною. Голі дерева стояли на краях дороги, по якій йшов на суд Славко. У нього під ногами хрустів сніг, що щойно випав. Нічого не віщувало біди, адже він може спростувати відомості і чітко висловити свою думку, але він не міг перестати хвилюватися про це. Йдучи по порожній дорозі до суду, Беркута хвилювався, адже підсумок йому був невідомий. Його лякало те, що в залі може статися щось жахливе і це було дійсно страшно. Він дивився на замерзлі краплі води, що поступово опускалися на землю, і думав абсолютно про все, що могло і, одночасно, не могло статися. Кожна секунда здавалася Славкові вічністю, адже сьогодні вирішиться його доля і майбутнє. Коли він дійшов до старої будівлі суду, його руки почали тремтіти від тих емоцій, що він відчував на той момент. Увійшовши до зали, всі погляди одночасно кинулися на нього, немов пропалюючи. Коли він побачив своїх батьків і друзів в приміщенні, йому стало трохи легше і він пішов на місце, що було призначене йому. Суддя почав задавати багато питань, але жодного разу не запитав щось, що дозволило дати чітку відповідь. Беркута вже почав сумніватися в тому, що у нього вийде вийти звідси невинним, як він планував. І ось, залу поставили те саме питання, якого Славко так чекав: - Чи згодні ви з тим, що цей хлопчина не винен і відповідає правду? - грізним голосом промовив суддя, дивлячись на присутніх. У залі повисла мертва тиша, хоча зовсім не такий реакції очікував Беркута. Кожен дивився на суддю не кажучи ні слова, що дуже лякало Славка. І лише жінка з міліції, що зловила тоді хлопця на гарячому, зважилася відповісти: - Тоді ввечері було досить темно, але я повела хлопця до відділку, щоб запитати з приводу імені і прізвища. Хлопець виглядав точно так же, як той, що зараз стоїть перед нами, намагаючись зробити з себе невинного, - дивним голосом промовила вона, і в погляді було видно почуття провини. - Значить, суд зробив своє рішення. Славко Беркута визнаний усіма винним! На цьому наше засідання закінчено. На цих словах було чутно плач мами Славка і те, як обличчя його батька залилося від гніву на власного сина. Клас хлопчини вперто мовчав, лише дивлячись на нього винуватим поглядом. Беркута відчував себе обдуреним тими словами, що почув трохи раніше, і вирішив більше ніколи не вірити цим сентиментальним словами. Йдучи додому сьомий-Б мовчав, адже ніхто не міг зібратися з думками. Кожен з них знав, що вони зрадили свого однокласника через підкуп. Гроші вирішили в суді його майбутнє, яке вже навряд-чи можна змінити. І лише у Юлька крутилася одна думка в голові: - Чому ти тоді зайняв всі мої думки, чому саме ти тепер страждаєш? Навіщо я сказав те, чого не слід було, лише через такий дурний вплив почуттів? Скільки б ти не довіряв людям, все одно кожен з них може зрадити тебе, не дивлячись на час, що ви провели разом.