Вона приходить туди, де не лишилось крику — тільки вогкість на підлозі й шкіра, здерта зі стін. Її клинок не блищить. Він чорний, як рот бога, що ковтає дітей. Вона не говорить. Вона відкриває двері — і все, що ховалося, починає гнити. Все, що лишається — це сліди босих ніг у крові ….і тхнуло так, ніби повітря довго лежало під шкірою від якого м’ясо в повітрі згорталося.