Кіт

Сільський будинок на задвірках міста де ворони не сруть, пачка сусідів які ділять з тобою житлоплощу такеж лайно як і ти. Наглядач раб, наглядач за рабами. Накази зверху що надходить йому, роздаються омегам, за провали яких смерть. Ось таке життя кота не до перевертня забравшого тіло та особистість мента Юнгі повинна була бути рік або двадцять. Тільки дещо сталося на початку червня, і двох місяців я не пробув слугою Міном. Фактично я це він у мене тепер є ім’я і характер з поправкою на котячі інстинкти та мене народженого котом, його навички його пам’ять належать мені, це тепер моя пам’ять. Єдине що мені у цій ситуації влаштовувало це обличчя воно було досить красивим мені подобалося розглядати його у дзеркало, та й тіло було досить спортивне що допомагало у роботі. Однак я кіт його емоції й почуття чужі мені, були чужими, до зустрічі з Паком. На початку червня рижомордому наглядачеві дуболому надходить наказ про ліквідацію власника невеликої мережі шараг з видачі мікропозик. Мені випала ця робота, пльова, моя робота подумав я. Вся підноготна скинута на телефон, каптур натягнутий на очі, зброя під худі закріплена ремнем разом з хвостом, шапка приховує вуха, на руках чорні пальчатки. Зараз трішки за годину ночі. Двір безлюдний, код від домофона набраний, на останній поверх сходами фіксуючи на грудях камеру, пластирі на глазки сусідніх квартир потрібної мені, довгий дзвінок, відкриття дверей з криком. — Тебе пальци вирвати уёбок?! — Удар глушником у горлянку прикриту трьох ступінчастим підборіддям, пузате тіло в махровому халаті зробивши крок назад валиться на коліна, б’ю ногою по морді він валиться з ніг намагається щось схопити встати, але два постріли в груди та один в голову не дають цілі щось зробити. Зачиняю за собою двері. Переступивши тіло, обшукую дорогу, але без смаку оброблену квартиру, вітальня порожня, кабінет він же говнохудожня галерея порожній, ритмічна музика глухо грає зі спальні, заходжу. Величезне ліжко з зім’ятим покривалом, на журнальному столику пляшки з алкашкою, два келихи, фрукти, розпечатана пачка презиків, на краю постелі використаний. За даними об'єкт неодруженого, повії навішають його стабільно по вихідним, і це не сьогодні, зрозуміло форс мажор, не страшно. Жваво шурую в кухню через коридор, чисто, обертаюся на білі двері санвузла підходжу повільно опускаю ручку і різко відчиняю двері. Струя перцю б'є в очі. — Сука! — шатаюся до стіни від поштовху в груди, чую короткий звиск а потім зовсім несподівані для себе. — Юнгі? Палець завмерає на спусковому гачку, шумно дихаючи тру очі. Ні не перець, нудотно пахне хімією освіжувач повітря. Сльози течуть очі шипить, але я можу бачити. Він стоїть за півметра від трупа боком до мене в коротких чорних шортах і напіврозтягнутій сорочці, блакитне волосся, чілка закриває лоб у руках балончик свіжака і запальничка, татуювання змії в трояндах обвиває ліву ногу від щиколотки ховаючись в області стегна я знаю що змія оголює клики біля пупка. — Чимін. Він упізнав мене по фігурі, по обличчю, по голосу впізнав. Тепер стоїть в очікуванні моєї реакції.