Емоційний портрет

Айсі зробила останню затяжку, залишивши від цигарки лише невеликий недопалок. Вона не тушила його, а продовжувала спостерігати, як тліє рештка. Їй було цікаво, як сильно гаряче полум’я обпікатиме її шкіру. Пальці повільно потягнулися до запаленої частини, з якої здіймалася тонка цівка диму. Дотик був коротким і болючим, але... змушував відчувати. На кінчику пальця залишився червонуватий слід — невелике коло, яке боляче пекло. Айсі довго розглядала його, відчуваючи поколювання й легке печіння. Зрештою, вона занурила палець у калюжу поруч, а слідом викинула недопалок. Вода не вгамувала болю, але дівчина лише посміхнулася. Її химерний вираз обличчя міг би когось налякати, але ніхто навіть не знав, де Айсі знаходилася. Опік втратив свою яскравість і перестав привертати її увагу. Вона важко зітхнула й опустилася на землю, обхопивши коліна руками. Дівчина любила бути вище за всіх, дивитися згори на рухливий хаос міста, де машини здавалися мурашками, а будівлі нагадували химерний ліс зі скла й бетону, розглядати переливи світла на хвилях річки чи просто дивитися на сонце. Зазвичай з даху 36-поверхової будівлі відкривався чудовий вид, але не сьогодні. Туман і мряка сховали все навколо. У дівчини було відчуття, ніби її оточувало молоко, через яке неможливо було відрізнити, де земля, а де небо. Гладке коричневе волосся Айсі, яке зазвичай стікало рівними пасмами, тепер стирчало в усі боки, коливаючись під поривами вітру. Вона потягнулася до кишені джинсів за пачкою цигарок, але відволіклася на музику, що раптом пролунала з кишені шкіряної куртки. На екрані телефону світився непідписаний номер, який Айсі вже знала краще за свій. Останнім часом кожного разу, коли дівчина бачила цю комбінацію цифр, їй хотілося викинути телефон кудись подалі. Відповідати, звісно, вона не стала. Їй не хотілося йти з цього даху, хоч волога вже проникла під одяг, викликаючи дискомфорт. Навіть дихати таким повітрям було важко. Натиснувши клавішу блокування, вона вимкнула звук і сховала телефон назад у кишеню, закривши блискавку. Айсі встала, вдихнувши вологе повітря. Під нею ціле місто жило своїм життям і навіть не здогадувалося про її наміри. Застібнувши шкірянку й знявши великі навушники з шиї, дівчина підняла огорожу, яку сама ж і зламала, і поставила на своє місце. Уже два тижні ніхто не помічав поломки, хоча, можливо, охоронці просто не заходили на дах або ігнорували її. Айсі підійшла до краю і подивилася вниз. Її обличчя залишалося незворушним, навіть коли вона нахилилася вперед і стрибнула. Вітер ударив їй в обличчя, ніби штрикаючи маленькими голками. Тіло Айсі поринуло у вільне падіння. Вона летіла близько до стін, але в її голові не було паніки. Навпаки, у грудях розгорялося відчуття адреналіну й тріумфу. Кожен сантиметр незахищеної шкіри поколювало від холодного повітря, очі сльозилися, але вона відчувала себе живою. Вона падала з висоти понад сто метрів, з кожною миттю набираючи швидкість. Дівчина знала, що її політ триватиме не більше 5 секунд, але цього було достатньо, щоб відчути повну свободу. Кожного разу вона хотіла віддатися цим емоціям з головою, але розуміла, до чого це призведе. Айсі сконцентрувалася, і час для неї ніби сповільнився. Захват зник, залишивши після себе холодний спокій. Вона бачила свої віддзеркалення у панорамних вікнах будівлі й на мить здалося, що якщо простягне руку, то зможе торкнутися себе. Насправді, якби хтось побачив, як дівчина падала, він би не помітив різниці. Зі сторони це виглядало б як звичайне падіння, швидке і невідворотне. Усе, що бачила Айсі, було викликано її покращеним сприйняттям і пришвидшеною роботою мозку. Для неї зараз кожна секунда розтягувалася, неначе у сповільненому відтворенні, де найменші деталі набували величезного значення. Це було схоже на ефект слоу-мо, у якому кожна клітинка її тіла працювала близько своєї межі. Айсі зосередилась на конкретній точці на землі. Вона повністю уявила момент свого приземлення: кожну деталь, відчуття і рух. Після цього різко притягнула себе до потрібного місця, одночасно згрупувавшись. Дівчина не могла пояснити, як їй вдавалося приземлятися на ноги після падіння на шаленій швидкості. Це було небезпечно, і завжди залишався ризик, що одного разу вона помилиться або просто не встигне зреагувати. Але саме ця небезпека змушувала її знову і знову безстрашно стрибати вниз. Опинившись на майданчику, Айсі одразу почула крик. Люди зазвичай лякалися її способу переміщення, і цей раз не був винятком. Вона не зважала на це: звично вдягла навушники, накинула капюшон і швидко рушила до перил. Залізши на них, вона без вагань стрибнула вниз, тепер уже з триповерхового торгового комплексу, який водночас був ділянкою для прогулянок і частиною хмарочоса. Дівчина любила швидкість та відчуття, які вона дарувала, і лише одна дрібниця дратувала Айсі під час польотів — легке закладання у вухах, яке залишалося після приземлення.