Емоційний портрет

— Ти можеш повісити куртку, а не кидати її де попало? — вигукнув хлопець, намагаючись перекричати шум пилососа. — Кожен раз, коли ти вдома, у нас ніби боггарт оселяється. — Я? — Айсі рідко дивувалась, але цей момент був саме таким. — Спайс, ти нічого не плутаєш? Її тихий голос потонув у гуркоті пилососа. Спайс нічого не почув і продовжував прибирати, піднімаючи взуття та витираючи бруд під ним. Айсі здивовано підняла брову: звичайний генератор безладу перетворився на домогосподарку. З кухні вийшов Одін, кремезний чоловік із довгим русим волоссям, зібраним у гульку. На ньому були темно-сині штани та блакитна сорочка, а на плечі висів рожевий рушник. Образ брутального чоловіка з бородою завершували тапочки, з новорічними оленями, які були йому дуже малі і належали Айсі. Саме зараз дівчина помітила, що в квартирі замість звичного запаху сигаретного диму стояв аромат спецій із легкою гірчинкою. Пилосос нарешті затих. — Що за муза на вас напала? Я починаю сумніватися, чи у правильні двері зайшла, — сказала дівчина, все ж таки повісивши шкірянку на гачок. — Айсі, ти вчасно. Сходи в магазин і викинь сміття, будь ласка. — Одін протягнув дівчині об'ємний чорний пакет. — Зайди в магазин, купи дві пляшки вина, бо я вилив у різотто все що було. — І торт! — вигукнув Спайс, складаючи взуття на полицю. — Одін так старався, що вийшов плоский чорний коржик. — Більша частина вини не на мені, адже температуру ставив ти, — басовито відповів високий чоловік, який уже повернувся на кухню й гримів там тарілками. — Я сподіваюся, ви всю іншу їжу замовили, а не приготували, — Айсі не втрималася від жартівливого зауваження. — Одна нога тут, інша в магазині, ти ж вмієш, — підсумував Спайс і пішов ставити пилисос на своє місце, де його могли і далі притрушувати пиловики. — Може, по мені не видно, але я в шоці, — Айсі проговорила це буденним тоном, взуваючись і знову вдягаючи куртку. Це вже було звичкою — описувати свої емоції, щоб інші краще її розуміли. Дівчина справді була здивована генеральним прибиранням та тим, що в квартирі була робоча духова шафа. Айсі розуміла, чому хлопці так метушились: вони хотіли справити гарне враження на новеньку. Але порядок в їх оселі був чимось дуже несподіваним. Поки Одін мив посуд і обережно складав його на розстелений рушник, Спайс ходив по їхній трикімнатній квартирі, наче на голках. Він уже втретє перевіряв, що ще не на своєму місці. Речі мали бути ідеально розставлені, хоч він сам навіть не знав, навіщо це йому. Вони з Одіном встали сьогодні о шостій ранку, що було абсолютно незбагненно. Спайсу було легше лягти в цей час, ніж прокинутись, тим паче заради прибирання. Хлопець перебирав стару коробку з дротами, зарядками й зім’ятими чеками, коли з кухні долинув басовитий голос: — Спайс, пошукай серветки! Він завмер, тримаючи в руках клубок дротів, які щойно намагався розплутати. Зітхнувши, хлопець запхнув їх назад у коробку й придавив усе кришкою, ніби це могло навести лад. Спайс скептично глянув на коробку, а потім закинув її на верхню полицю шафи. Витягнув телефон, він швидко набрав номер Айсі, додавши до списку покупок ще один пункт. Шукати серветки, яких не було вже кілька місяців, — це точно марна справа. “Чому я це роблю?” — промайнуло в голові хлопця, поки він набирав у відро воду. Він звик до їхньої компанії — хаотичного, але злагодженого тріо. А тут новенька. Чужа. І він раптом переймався тим, яке враження справить. Це було не схоже на нього, але він не міг зупинитися. Спайс завмер, коли в його пам’яті спалахнула картина: бліда дівчина, змучена й тремтяча від холоду. Вона лежала укутана ковдрою, наче вкрита тінню минулого жаху. Щось у ньому стиснулося. Ненависть, співчуття, тривога — усе змішалося в нерозривний клубок. Він нервував. — Хоч би все було нормально, — пробурмотів він, хапаючи ганчірку, щоб відволіктися. Хлопець вже 20 хвилин старанно тер підлогу біля крісла, де були засохлі плями від вина, коли двері різко відчинилися. Він застиг, напівзігнутий над відром. — Чудово, — пробурмотів він крізь зуби, піднімаючись на ноги. — Невчасно, як завжди. Він зняв гумові рукавички і витер руки рушником, попрямуваши до гостей. Глибоко всередині він знав: невчасно чи ні — а йому все одно надто довго він чекав цей момент. — Привіт, я Марі, — дівчина з яскраво-блакитними очима невпевнено посміхнулася, переступаючи з ноги на ногу. — Спайс, — хлопець посміхнувся у відповідь. Він потиснув руку Марку і хотів простягнути Марі, але бачив, як у ній вирували емоції: нервовість, страх, невпевненість. Усе це створювало навколо Марі бар’єр, який кричав: "Не підходь надто близько!" Спайсу хотілося хоч трохи полегшити напруження, але замість цього він просто спокійно обійшов її. Доторкнувшись до пальта — кашемірового, м’якого, пісочного кольору, що гарно підкреслювало її бліду шкіру, — хлопець відчув короткий спалах її збентеження. Він допоміг їй зняти верхній одяг і акуратно повісив його на вішалку. — Дуже гарно виглядаєш, — сказав Спайс із теплою усмішкою. Він хотів підморгнути, але вчасно зрозумів, що Марі засоромилася навіть від цього простого компліменту. — Йди звідси, — промовив Одін, заходячи в коридор. — Місця і так мало, дай людям роззутися. Спайс пройшов до кухні, дратуючись що його вигнали. Він сів на своє місце за столом і почав нервово крутити темні намистини на браслеті. Марі була гарною — це він помітив одразу. Елегантна сіра сукня з довгими рукавами підкреслювала її витонченість, золотисті локони спадали м’якими хвилями, обрамляючи обличчя. Її риси здавалися ніжними і майже дитячими: невеликий прямий носик, плавно окреслені вилиці й бліді губи, які вона нервово кусала, видаючи свою внутрішню напругу. Блакитні очі, чисті й глибокі, хоч і нагадували безхмарне небо, ховали тінь настороженості. Вона виглядала, мов жива порцелянова лялька — крихка й водночас чаруюча. На противагу її вигляду сьогодні, він пригадав, як вона виглядала в минулий раз. Ці спогади викликали злість і біль. І поки Одін розмовляв з гостями в коридор, Спайс намагався приборкати свої емоції, йому не хотілось випадково зірватись при Марі. Він зробив глибокий вдих, відчуваючи, як повітря проникає в легені, і повільно видихнув, намагаючись звільнитися від надлишку емоцій, що кипіли в середині. Спайс поглянув у бокал на своє скривлене відображення і посміхнувся, ніби вдягаючи свій звичний образ. Нарешті всі пройшли до кухні. Новенька, явно соромлячись, стояла осторонь і розглядала все навколо. — Як несподівано гарно, — сказав Марк, оглядаючи кухню, ніби бачив її вперше. — Ви клінінг замовляли? — Я намагався, але вони зайняті, і найближча дата тільки завтра, — відповів Спайс. Він і сам не пам’ятав, коли востаннє прибирав власноруч. — А де Айсі? — Марк невдоволено зітхнув. Він уже телефонував їй, але, як завжди, це було марно. Айсі мала дивовижну звичку ігнорувати дзвінки. — Я попросив її сходити в магазин. Думаю, скоро повернеться, — відповів Одін, підходячи до стільця й відсовуючи його. — Присядь, Марі. Марі відчувала, як хвилювання наростає, наче хвиля, готова знести її з ніг. Серце калатало, пальці злегка тремтіли, коли вона несміливо сіла за стіл. Одін без зайвих слів підсунув їй стілець, і ця несподівана галантність лише додала їй нервів. Вона боялася навіть поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб заговорити. Їй здавалося, що кожне слово, яке вона могла б сказати, обов’язково буде недоречним. Щоб хоч якось приховати свою невпевненість, дівчина натягнула штучну посмішку і вдала, ніби з великим захопленням розглядає інтер’єр. Світло-сірі шафи з чорною фурнітурою виглядали бездоганно, хоч дрібні подряпини на поверхнях натякали на те, що ідеальність тут була лише на перший погляд. Мінімалістична кухня майже не мала візуального шуму. По центру стільниці стояли кавова машина та електрочайник, ніби вказуючи на свою важливість, ліворуч — підставка з ножами, дощечками для нарізання й акуратна хлібниця, яка доповнювала стриманість простору. На скляному столі стояли тарілки, прибори, келихи та різні закуски, фрукти і нарізка. Простір здавався охайним, але відстороненим, наче тут не жили, а лише проводили час. Чоловіки жваво перекидалися репліками, жарти змінювалися сміхом, додаючи атмосферу легкості й невимушеності. Від цієї безтурботності в Марі щеміло серце. Її захоплювало, як природно вони спілкуються, але в той самий час вона не могла уявити себе частиною цього гурту. Дівчина нервово стиснула руки під столом, відчуваючи, як кожен рух, кожен їхній погляд змушує її знову й знову сумніватися в собі. Їй розповіли про цих людей лише найважливіше: вони врятували її життя. Це мало би бути достатньою підставою для вдячності й довіри, але щось у них тримало її настороженою. — Марі, ти не проти, якщо я покладу тобіrisotto? — в басистому голосі Одіна був незначний акцент, який дівчина помітила тільки зараз. Кивнувши, дівчина дивилась, як Одін розставляє тарілки наповненні їжею, які за розміром нагадували його великі долоні. Цей чоловік був високим, напевно, близько 1.90 м зросту. Його світло-русяве волосся було зібране в неохайний вузол на потилиці, кілька пасем вибилися й обрамляли обличчя, надаючи йому привабливості. Невелика, доглянута борода підкреслювала сильну лінію підборіддя, додаючи образу харизматичності. Сірувато-блакитні очі, зосереджені на сервіровці, зрідка піднімалися, ковзаючи по кімнаті уважним, але спокійним поглядом. Одін здавався їй доволі ввічливим, навіть м’яким, хоча в його поведінці відчувалася легка відстороненість — ніби фізично він був тут, але думками блукав далеко. — Привіт, — Марі ледь не підстрибнула від несподіваного голосу, що лунав дуже близько за її спиною. — Я Айсі. Новенька нарешті обернулась до новоприбулої дівчини і спробувала приховати переляк: — Привіт, я Марі, — дівчина невпевненно посміхнутись. Айсі кивнула, пройшла повз і передал пакет Одіну, після чого сіла по ліву руку від неї. Дівчина одразу здалась Марі дивною і відчудженною. Вона була вдягнена в чорне худі оверсайз і темно-сірі вільні джинси з потертостями, що додавали недбалого шарму. На шиї висіли великі навушники, їхній обруч притискав пасма її коричневого волосся, яке виглядало трохи розтріпаним, ніби вона не надто переймалася зачіскою. Її шкіра мала теплий медовий відтінок, що поєднувалося з різкими трохи грубуватими рисами обличчя: чітко окресленими вилицями та трохи широким носом. Губи були природно розслаблені, а обличчя і карі очі не виражали емоцій, зберігаючи нейтральний вираз, як у людини, яка не прагне показувати свої почуття. Незважаючи на відсутність макіяжу, її зовнішність випромінювала магнетичну привабливість, з відтінком виклику і суровості. — От тепер всі в зборі, — нарешті оголосив Марк, брюнет із оливковими очима, що привіз її з лікарні і був керівником цієї групи перероджених. — Якщо дозволите мені такі слова... Марі, я радий вітати тебе в нашій родині!