Емоційний портрет

— Напевно, я вже поїду додому. Дякую за сьогоднішній вечір, я була рада познайомитися, — Марі дістала телефон із кишені, щось натискаючи в ньому. — Добре. Я тебе відвезу, — Спайс, як завжди, безтурботно це проговорив, не звертаючи уваги на свої нещодавні емоційні перепади. — Що? Ні! Я Марку зателефоную, — різко відказала Марі. — Чому? — Як це "чому"? Ви пили! — дівчина виглядала здивованою через таке елементарне нерозуміння. — Те, що я пив, не означає, що я п’яний, — обурено відказав Спайс. — Айсі нещодавно розповідала про те, як померла через нетверезого водія. А тепер ти мені пропонуєш те ж саме? — Ну… — хлопець трохи розгублено почухав волосся. Айсі сиділа мовчки, відкинувшись на спинку дивана. Вона спостерігала за Спайсом, який, здавалося, трохи ніяково опустився на своє місце. Його впевнений зазвичай вираз обличчя помітно похитнувся, наче Марі щойно поцілив прямо в його гідність. І хоча в очах Спайса спалахнуло знайоме бажання сперечатися, цього разу він стримався, щось буркнувши під ніс. Пролунав рингтон, і новенька, торкнувшись екрана, піднесла телефон до вуха: — Алло, Марк. Ні, все добре. Точно. Справді. Чесно, все добре, просто хотіла попросити тебе відвезти мене додому. Та ні, просто хлопці пили. Та ні, все справді нормально. — Марі, можна на хвилинку твій телефон? — запитав Спайс, простягнувши руку. Дівчина трохи вагалася, але зрештою передала йому свій старий телефон із потрісканим екраном. Спайс узяв його, ушвидко оглянув, а потім натиснув на клавішу гучномовця: — Привіт, Капітане. — Ви чим думали?! Ви хоч раз можете бути адекватними? Якщо Марі не погодиться працювати з вами в команді, я вас усіх залишу без зарплати і закрию в квартирі без можливості вийти! — Марк явно був розсерджений і одразу почав кричати. — Чесне слово, ми випили по неповній склянці! Хочеш, скоромовку розкажу? — виправдовувався Спайс. — Краще б ти на голову її вилив! Алкаші неадекватні! — кричав Марк роздратовано, намагаючись бути голоснішим за шум голосів на фоні. Айсі не витримала й долучилася до розмови: — Марк, все справді добре. Просто душевно посиділи. І, до речі, ти на гучномовці. — Передайте Марі, що я буду через пів години, — після цих слів зв'язок обірвався. Спайс віддав телефон Марі, яка несподівано посміхалася. Айсі з цікавістю спостерігала, як він ніяковіє від цього, і це її розважало. Вона добре розуміла, що сьогодні Спайс намагався справити враження на новеньку — мабуть, йому набридло постійне товариство двох "холодних", і він сподівався на когось, хто зможе його краще зрозуміти. Усі, здавалось, з полегшенням відсторонилися від теми, яка кілька хвилин тому тиснула важким тягарем. Це було у їхньому стилі було залишати минуле позаду й переключатися на щось легше. Спайс швидко повернув звичну зухвалу усмішку, ніби нічого й не сталося. Одін розслабився, відкинувся на спинку крісла і розстебнув ще один ґудзик на сорочці. Очі Марі більше не були червоними, хоча й залишалися втомленими. Здавалось дівчина теж відчула, як змінилась атмосфера і вирішила змінити тему: — Може, поки чекаємо Марка, ви мені трохи розкажете про те, чим займаєтесь? — Чесно? Займаємося всякою фігнею, — Спайс недбало знизав плечима. — У більшості випадків робимо серйозні обличчя й удаємо експертів. І на цьому все. — А конкретніше? — Марі звела брови, не дуже розуміючи про що мова. — Ми підпорядковуємося тільки відділу розслідувань, — втрутився Одін, — але вся наша робота так чи інакше пов’язана з тим, що не можуть бачити звичайні люди. Простіше кажучи, нас повинні залучати до кримінальних справ, де скоріш за все замішані істоти або перероджені. — То ви розслідуєте вбивства? — запитала Марі, захоплено й трохи налякано одночасно. — Ти прослухала ключове слово.Повинні, — невдоволено сказав Спайс, знов перебираючи намистини на браслеті. Марі звела брови, не дуже розуміючи про що мова. — Ми повинні займатися серйозними злочинами й розслідуваннями, — почав пояснювати Одін, — але тільки якщо нас викличуть на місце подій. Марк, як ти вже могла здогадатися, не надто часто це робить. Тому не сподівайся, що ми кожен день ходимо дивитись на трупи чи ще щось. — Тоді, що ви насправді робите? — Здебільшого отримуємо звичайні виклики від людей, яким здається, що їм заважають якісь істоти. Ми або позбавляємо їх від створінь, або даємо рекомендації, що робити, ну або просто кажемо, що тут нічого немає. — Тобто, якщо хтось телефонує на 105 і зв’язується з диспетчером, вам передають виклик, і ви їдете на місце? — поцікавилась Марі. — Не-а, — Спайс посміхнувся. — Хоча в нас є свій "диспетчер". Звуть Марком. Одін шикнув на хлопця, і той одразу замовк, закотивши очі. Його обличчя набрало найсерйознішого вигляду, але блиск у очах видавав, що вся ця театральність — просто насмішка. — Усі виклики на екстрений номер СКА, які пов’язані з діяльністю істот, спочатку передають у Відділ вивчення аномалій, — почав пояснювати Одін. — За цим відділом закріплені всі перероджені, окрім нас. Але коли у ВВА виникає перевантаження через велику кількість справ, або якщо з якихось причин вони не хочуть чи не можуть виїхати на виклик — через нестачу ресурсів, складність ситуації, внутрішні обмеження чи просто «зірки не так стали», — вони звертаються до Марка. А він уже вирішує, чи потрібно залучати нас і що ми маємо робити. — А чому тоді ви не у ВВА? — поцікавилася Марі, нахилившись уперед. — Краще запитай про це в Марка, — знизав плечима Одін. — Але, якщо чесно, у Відділ вивчення аномалій ніхто з перероджених не прагне потрапити. — Чому? Одін швидко кинув на Спайса погляд, і той, миттєво підхопив, весело відповівши: — Бо там працювати треба багато, а платять так само. Запала тиша. Марі задумливо дивилася перед собою, обдумуючи почуте і не помічала як всі троє обмінювались поглядами. Одін знав, що щойно був за крок від порушення однієї з умов, на якій їм узагалі дозволили зустрітись з Марі. За правилами, вони не мали права розкривати зайві подробиці чи впливати на її рішення. Марк міг лише запропонувати їй приєднатися до СКА, але будь-який тиск або переконання були категорично заборонені. Вони втрьох легко начхали б на всі ці умови, якби не знали, які методи можуть використовувати у ВВА, щоб з’ясувати, що або хто змусив Марі зробити вибір. У цьому відділі нічого не залишали на випадковість, і якщо щось здалося їм підозрілим, Марі могла опинитися в епіцентрі жорсткої перевірки, яка зачепила б усіх, хто був поруч. На жаль, дівчина ще не розуміла, наскільки серйозною була ситуація. Вона не здогадувалася, що її подальший шлях вже було вирішено за неї, і можливість вибору залишалася лише ілюзією. Особистість Марі була офіційно зареєстрована як "аномальна", а це означало лише одне: вона або стане частиною їхньої команди, або потрапить під контроль Відділу вивчення аномалій. Світ перероджених був жорстоким і безжальним. Він залишав лише два варіанти: стати частиною системи СКА, працюючи на них, або спробувати сховатися. Але ця уявна свобода часто виявлялася пасткою. Лише одиницям вдавалося довго уникати переслідувань, адже рано чи пізно їх знаходили й примушували доєднатися до СКА, позбавляючи будь-якого вибору. За чутками, ВВА займався не лише вивченням істот і аномалій — деякі перероджені ставали об’єктами їхніх небезпечних експериментів. Айсі подивилась на Марі. Її обличчя залишалося зосередженим, але в очах не було розуміння всієї глибини того, що відбувалося. Вона ще не усвідомлювала, що її вибір — це лише вибір між більшим і меншим злом. Неочікувано новенька зітхнула і промовила: — Я так не звикла до цих створінь... І того, що бачу їх лише я. У мене відчуття, ніби це якась шизофренія. — Тоді в нас у всіх шизофренія, — Спайс засміявся. — Марк часто каже, що нас усіх треба покласти в дурку. — А наскільки їх багато? — новенька почала розглядати свої руки, ніби знову занурюючись у власні переживання. — Створінь? До-о-о-о-фі-і-га, — розтягуючи слова, промовив Спайс. — Ти, мабуть, ще небагато бачила? — У лікарні тільки якісь феї літали й маленькі гноми бігали і бурчали, — зніяковіло сказала дівчина, ніби зізнавалася в чомусь на прийомі у психіатра. — Це не феї, — тихо відповів Одін, зітхаючи. — Це піксі. Після цього слова всі зітхнули. Але, побачивши нерозуміння в очах Марі, Спайс пояснив: — Вони обожнюють робити такі капості, що можно дахом поїхати. Бачиш мухобійки? — він показав на бильце дивану, де ті лежали. — Це не від мух. Місяць тому до нас шість штук залетіло. Ми ледь з розуму не зійшли. — Але насправді це недієвий спосіб, — сказав Одін, усміхаючись спогадам. — Зате веселий. Спайс махав мухобійкою по повітрю, як дурень, поки вони не почали аплодувати. Глядачам під стелею дуже сподобався його тектонік. — Вам було смішно, поки вони вас не чіпали, — пробурчав хлопець. Айсі згадала той дурдом під час вторгнення піксі. Істоти закрили Спайса у ванній, коли нікого не було вдома, і він годину чекав під звуки їхнього хихотіння за дверима. Одіна теж не пожаліли — відрізали дріт від комп’ютерної мишки і зав’язали у вузол. Свій телефон Айсі знайшла у морозилці, а через час застала піксі, які розсипали протеїн із банки і радісно стрибали в ньому, ніби в пісочниці. Вони були настільки винахідливими, що виводили з себе навіть зазвичай спокійну дівчину. Піксі були маленькими істотами з крилами та різнобарвною шкірою. Їхні великі чорні очі займали більшість обличчя, а видовжені загострені вуха стирчали, мов у ельфів. Найгарніше в них — прозорі крила з ледь помітними прожилками, ніби витончене творіння природи, як у фей із казок. — Це так дивно... Я, коли вперше побачила, навіть очам не вірила. Піксі такі гарні, — замислено сказала Марі. — Повір, тобі дуже пощастило, що вони на тебе не звернули уваги. Ніколи не показуй піксі, що їх бачиш, інакше вони можуть причепитися. Ці істоти зазвичай не надто розрізняють перероджених і звичайних людей, але якщо помітять твій інтерес — вважай, що ти їхня нова ціль. А за рівнем капостей піксі впевнено займають перше місце, — спокійно сказав Одін і зітхнув, ніби щось згадав. Матеріальність істот завжди залишалася загадкою: вони могли легко пройти крізь двері чи стіни, але водночас могли взаємодіяти з іншими предметами — піднімати речі, стукотіти по поверхням чи ламати щось. До них можна було доторкнутися, і це нагадувало густе, тягуче повітря — важке, ніби нагадування про їхню напівматеріальність у світі. Проте більшість істот старанно уникали прямих контактів зі звичайними людьми. З переродженими ж ці невидимі створіння поводилися зовсім інакше: вони обожнювали “гратися” й шукати уваги, якої могли досягти лише від тих, хто їх бачив. — Мені хочеться погуляти й подивитися на них ближче. Але... — вона не закінчила фразу, але всі троє зрозуміли, що вона має на увазі. Звикнути до того, що ти бачиш те, чого інші не бачать, було не так просто, а ігнорувати перший час так взагалі важко. — Хочеш, покажу когось? — хитро примружила очі Айсі. — Піксі? — Марі трохи нервово ковтнула. — Ні, не піксі. Він безпечний, обіцяю, — відповіла Айсі, підморгнувши, що здавалося дивним. Після цих слів вона вийшла в коридор і зачинила за собою двері, залишивши Марі зацікавленою. — Спайсе, мені здається, чи... — повільно почав Одін, вдивляючись у вираз обличчя друга. Спайс різко підвівся, округлив очі й закричав: — Терміново закривай двері! Марі збентежено спостерігала, як Спайс кинувся в коридор, але в той самий момент повернулась Айсі, тримаючи в зімкнутих долонях щось невелике. — Викинь це! Айсі, бляха! Ти це прибиратимеш завтра, клянусь! — Спайс спробував перегородити їй шлях, але дівчина вправно обійшла його й наблизилась до Марі. — Дивись, — весело промовила Айсі, розкриваючи долоні. В руках у дівчини був сірий комочок, пухнастий і м'який на вигляд, із маленькими чорними оченятами, які спокійно дивилися на Марі. Його округла форма та кумедний вигляд робили створіння напрочуд милим, ніби це була дивна, але дуже симпатична істота. — Не дихай! — заволав Спайс, але було пізно. Марі, напружившись, втиснулася у спинку дивана, а Айсі легенько плеснула по кульці, випустивши в повітря сірувату хмару. Айсі почала сміялась і кашляти, а ніс Марі почав нестерпно свербіти. — Що це?! — вона підскочила з дивана й відступила до кута, де вже стояли Одін і Спайс із виразом абсолютного роздратування. — Це пиловик, — спокійно пояснив Одін. — Який Айсі завтра прибиратиме, — гучно додав Спайс. — Ой, та перестань, не пильніше, ніж було вчора, — Айсі посміхаючись відкривала вікно. — Він створює пил? — Марі ніяк не могла повірити в почуте, дивлячись на пил, що рівномірно кружляв. — Угу. Зазвичай пиловики сидять у кутах, під меблями або серед старих речей. Вони люблять місця, де їх не чіпають. Люди їх не бачать, а пиловики просто підкидають пил усюди, — пояснила Айсі вже з майже зникшою посмішкою. — Це так дивно, — повторила Марі. — Мені легше подумати, що я збожеволіла, ніж повірити що я бачу те що не бачать інші. — Якщо ти про пил, то зараз його всі бачать, — почав Одін, — А якщо ти за істот, то це тому що наш мозок сам блокує певні функції, щоб зберігати енергію та захищати тіло від перевантаження. Люди народжуються із природними "фільтрами" — механізмами, які обмежують сприйняття світу лише тим, що критично необхідно для виживання. Ці фільтри запобігають доступу до деяких ділянок мозку, які могли б відкривати нам те, що може зашкодити фізичному чи психічному стану. — Марі, дарма ти це почала, — втрутився Спайс, — зараз він тобі знов лекцію прочитає. Після цих слів він вийшов на балкон, і Айсі мовчки рушила слідом за ним, залишивши Марі наодинці з Одіном. Дівчина перевела погляд на чоловіка, і їй довелося закинути голову доволі високо, щоб побачити його обличчя. Вона з подивом помітила, що її маківка була приблизно на рівні його плеча. Різниця в зрості була настільки помітною, що Марі мимоволі відчула ніяковість і опустила погляд на дивні тапочки, які явно були замалі для чоловіка. Одін, здається, навіть не помітив її короткого замішання. Він стояв нерухомо, склавши руки на грудях, і здавався непохитним, як скеля. Зберігаючи свою незворушність, він спокійно продовжив: — Брінт змінює цей стан. Завдяки йому активується більша кількість ділянок мозку, зокрема тих, що відповідають за розширене сприйняття реальності. Це дозволяє залучати більше нейронів для аналізу сигналів, які зазвичай залишаються непоміченими, і водночас уникати перевантаження нервової системи, — пояснив Одін, кидаючи на Марі уважний погляд, ніби оцінюючи, чи вона розуміє його слова. — Цей феномен також пояснює, чому в екстремальних ситуаціях або змінених станах свідомості люди можуть помічати те, що зазвичай вислизає з їхнього сприйняття. Стародавні легенди, казки та міфи могли виникати саме через такі епізодичні "збої" блокаторів мозку, коли люди бачили істот чи явища, що виходять за межі звичайного сприйняття. Брінт дозволяє стабільно знімати ці обмеження, надаючи людям можливість бачити більше і сприймати світ у його повній складності. Чи бачити паралельний нам світ. Тут вчені ще не вирішили. — А де зараз пиловик? — Марі уважно оглядала кімнату, але сірого комочка ніде не було видно. Одін знизав плечима, однак усе ж пояснив: — Вони майже безтілесні, схожі на щільне повітря. Їх можна взяти в руки, але при раптовому контакті з фізичними об’єктами вони наче розчиняються. — Айсі його вбила? — стривожено запитала Марі, злякано піднявши погляд на Одіна. Чоловік несподівано тихо розсміявся. Його низький, глибокий сміх змусив Марі відчути ніби вона сказала дурницю. — Повір, за тиждень тут буде стільки пиловиків, що ти сама захочеш їх позбутися. — Сказав Одін, все ще посміхаючись. — І ні, вона його не вбила. Наскільки ми знаємо, ці істоти не вмирають. Скоріше за все, він просто повернувся у свій світ. З часом вони знову з’являються тут. Хто знає, може, вони й справді безсмертні. Вхідні двері доволі різко відчинились, і до кімнати зайшов Марк. Його погляд зупинився на Марі та Одіні, які стояли в куту кімнаті і швидко зауважив відсутність ще двох учасників компанії. У цей момент двері балкона різко розчинилися, і звідти вийшов Спайс із цигаркою в руці. — Капітане! Я так давно вас не бачив! Прямо скучив! — з радістю вигукнув Спайс. Але його тріумф був коротким: Айсі, з'явившись із-за спини, рішуче смикнула його назад і зачинила двері балкона. — Господи, коли мені дадуть відпустку, — зітхнув Марк, дивлячись на ці дві протилежності. Потім він перевів погляд на Марі. — Усе добре? — Так, усе добре, — відповіла вона. — Не соромся сказати, якщо щось не так. Пішли на кухню, порозмовляємо, — запропонував чоловік. — Марк, усе справді гаразд. Я добре провела час. Не переймайтеся, — Марі вже почала навіть дратуватись з його перепитування. У цей момент двері балкона знову відчинилися, і цього разу вже без цигарок з’явилися Айсі та Спайс. — Ви відпочили, Капітане? — лукаво посміхаючись, запитав Спайс. — Ви ж так і не з’їли своє різотто. Давайте я вам накладу з собою. Бажано всю каструлю одразу. Марк закотив очі й повернувся до Марі: — Ти нічого не забула? Мене там ще робота чекає. Поїхали швиденько, — поспішно сказав він, розуміючи, що надто довге перебування тут нічим хорошим не закінчиться. Поки Марі одягала пальто й взувалася, Айсі дістала коробку з тортом і вручила її новенькій. — Дякую, що приїхала, — Спайс щиро посміхнувся, бажаючи, щоб це не була їхня остання зустріч. — Будемо раді тебе бачити, — додала Айсі. — Звертайся за будь-якою допомогою, — закінчив Одін і теж спробував посміхнутись. Марк потиснув руки обом чоловікам, а Спайс, не знаючи, як попрощатися з дівчиною, спочатку розвів руки для обіймів, але, помітивши її невпевненість, швидко опустив їх і просто помахав рукою. — Дякую за цей день. Мені було дуже приємно з вами познайомитися, — сказала Марі, теж помахав рукою, перш ніж вийти з квартири. Насправді дівчина хотіла сказати, що була рада дізнатися: вона не самотня, є такі ж люди, як вона. Але вирішила залишити цю думку при собі, адже їхні історії були надто різними. Коли двері зачинилися, вони втрьох ще трохи постояли в коридорі, а потім повернулися до вітальні. — Ітак, гостей провели — можна видихнути, — Спайс розвалився у своєму улюбленому кріслі. — Айсі, дорогенька, щось у пляшці лишилося? — Щось лишилося, — байдуже відповіла дівчина, сідаючи на своє місце. — Пропоную подивитися, що в нас у запасах, і наїбенитися, — заявив Спайс, тепер не соромлячись у виразах. — Тобі не соромно? Після того, як ми провели Марі, і зважаючи на те, як психує Марк, ти все одно хочеш пити? — з удаваним докором запитала Айсі, перехрестивши руки на грудях. — Це означає, ти за чи проти? — весело запитав Спайс, дивлячись в екран телефону. — Звісно, за. Це було риторичне питання, — відповіла Айсі, уже наливаючи напій у склянку. — Хоч ти й гарячий, але совісті в тебе немає. — Ще й який гарячий, — лукаво посміхнувся він, на мить відірвавшись від телефону. — Сам себе не похвалиш — ніхто не похвалить, — віджартувалася вона, розливаючи залишки. — Ви неадекватні, — тихо пробурчав Одін, сідаючи поруч із Айсі. — Ти теж, — відрізала дівчина, простягаючи йому наповнену склянку. — Та я ж і не сперечаюся, — злегка кивнув Одін і зробив неквапливий ковток. Спайс узяв свою склянку й широко посміхнувся: — Звучить, як тост! За нашу спільну неадекватність. — За це, — кинула Айсі, чокнувшись із ним. Одін мовчки підняв свою склянку, але легка іронічна усмішка все ж промайнула на його обличчі. — До речі, — Спайс вальяжно відкинувся на крісло, почав крутити вимкнений телефон у руці й хитро посміхнувся, — зазирніть у новини. Там такий прикол твориться.