Емоційний портрет

Марі відчувала легкість — можливо, через алкоголь, а можливо, через саму розмову. Це було так дивно — вперше вимовити вголос, що вона померла. Її охоплювали змішані відчуття, але плакати, як зазвичай, зовсім не хотілося. Можливо, цей дивний спокій був викликана компанією, в якій вона опинилася. Її дивувало ставлення цих людей до власних смертей. Ще кілька хвилин тому вони розповідали про жахливі речі, від яких у будь-кого мурахи побігли б по шкірі. А зараз вони вже перемкнулися на зовсім іншу тему, ніби нічого й не сталося. Ця легкість у зміні настрою, це дивне балансування між серйозністю та абсурдом, здавалося, було для них природним. Можливо, це був їхній спосіб виживати — не заглиблюватися в біль, а рухатися далі, відволікаючи себе від важких думок. Марі зовсім не очікувала почути такі історії про їхні смерті. І зараз вона сиділа в одній кімнаті з колишнім наркодилером, який занапастив себе, самогубцем, що, можливо, мав психічні розлади, і дівчиною, яка байдуже кидала своє життя під ризик. Її думки змішувалися із сум’яттям і тривогою. Це було важко сприйняти, але Марі розуміла, що вони не зобов’язані були розповідати їй усе це. Вони поділилися цим добровільно, і в цьому був певний жест довіри. Хоча власна історія вже навчила Марі не довіряти людям одразу. У кожного на думці могло бути щось своє, особливо в таких неоднозначних особистостей. І зараз дівчина намагалась уважно спостерігати і підмічати дрібні деталі, поки вони втрьох сперечалися через якусь історію, намагаючись дійти істини. Їхня перепалка більше нагадувала гру, в якій вони перекидалися погрозами, ніби м’ячем. — З твоєю пам’яттю, як у рибки, тільки й намагайся щось довести, — Одін невдоволено глянув на Спайса, насупивши брови. — Айсі, ти чуєш? — Спайс театрально повернув голову до дівчини, шукаючи підтримки. — Ну от що я йому зробив? — Мабуть, народився, — знизила плечима вона, навіть не піднімаючи погляду від телефону. — О, дякую, — Спайс драматично розвів руками, ніби ображений. — Ви обоє просто майстри підтримки, правда ж? — Ми тут не для того, щоб тебе підтримувати, — втрутився Одін, не приховуючи сарказму. — Ми тут, щоб тебе терпіти. І, повір, це вже подвиг. — Оце вже занадто, — обурився Спайс, намагаючись виглядати скривдженим, але його очі видавали стриманий сміх. — Ви ж мене любите, правда? Айсі подивилась на Спайса і, підперши рукою підборіддя, сказала: — Любимо. Але так, знаєш, більше з обов’язку, ніж за заслуги. Одін не стримав посмішки і додав: — Любимо, але виключно на відстані і без зайвих емоцій. — Як жорстоко! Я ж для вас, можна сказати, промінчик сонця! — Спайс притиснув руку до серця, ніби його вразила стріла. — Ти скоріше той промінчик, який сліпить очі, коли ти намагаєшся щось зробити, — знову додала Айсі посміхаючись куточками губ. — Дякую за теплі слова, — Спайс перевів погляд між ними обома. — Мабуть, ви просто заздрите моєму шарму. — Твій "шарм" — це те, що змушує людей швидше залишити кімнату, — ппомовив Одін і підняв свою склянку, ніби пропонуючи тост. — За наше терпіння, — додала Айсі, теж піднявши склянку. — О, знаєте що? Я вип’ю за себе і за Марі, — урочисто заявив Спайс, піднявши склянку. Потім він перевів погляд на дівчину, додавши з удаваною скривдженістю: — Марі, вони мене постійно ображають... Дівчина розгублено переводила погляд із одного на іншого, не розуміючи, чи це жарт, чи все серйозно. Її збентеження тільки зросло, коли Айсі, яка зазвичай трималася стримано розсміялася — несподівано гарно, дзвінко, якось по-справжньому. Це був перший раз за вечір, коли в її емоціях не було й сліду награності, і Марі мимоволі затримала на ній погляд. У цю мить Айсі виглядала інакше, ніж зазвичай. Здавалося, що невидимий бар’єр, яким вона зазвичай огортала себе, дав тріщину, і крізь нього просочилася справжня, жива людина. Гострі риси обличчя дівчини, що додавали її образу неприступності, тепер здавалися пом’якшеними. У погляді з’явилося щось невловиме, ніби тепле світло нарешті прорвалося крізь крижану маску. Айсі недбало прибрала пасмо шоколадного волосся за вухо, ніби спеціально демонструючи невеличку сяючу сережку у вигляді краплі, і зручно відкинулася на диван. Марі раптом зрозуміла: цей сміх — це короткий проблиск того, ким Айсі була колись, до своєї смерті. — Вибач, справді ведемо себе як 18-річні придурки, — посмішка Айсі майже розтанула повністю, але все одно дівчина не здавалась такою відстороненною. — Вибач, Марі, я ж попереджав, що ми неадекватні, — хихотнув Спайс, підморгнувши їй — Ідеальна реклама, я вважаю, — саркастично додав Одін, ставлячи свою склянку на підлогу, ніби натякаючи, що більше не питиме. — Я навіть не хочу знати, що ти думаєш про наш цирк. Але все ж хочу принести вибачення за некоректну поведінку. — Марі, ти якщо ще про щось хочеш спитати, то не соромся, ми трохи від теми відхилились, — Спайс теж вальяжно розсівся у кріслі. — Насправді, у мене така купа питань, що я просто не знаю, з чого почати, — вона замовкла, так і не наважившись заговорити про те, що хотіла від самого початку. — Ти ніколи не розбереш цю купу, якщо не почнеш із неї щось прибирати, — додав Одін, уважно дивлячись на неї. Дівчина зітхнула. Чоловік був правий, вона могла б хоча б спробувати. — Ви щось знаєте про діяльність лабораторії? — її голос трохи здригнувся, ніби підкреслюючи важкість питання. Несподівано всі троє замовчали і стали більш серйозними. Зникла вся та радісна атмосфера, яка ще хвилину тому наповнювала вітальню. Дівчина побачила, як Айсі кивком указала на Одіна, а Спайс відвів погляд, ніби погодившись. Це було так дивно слідкувати за людьми, які часто сперечались, але могли розмовляти без слів. — Проблема в тому, що Марк нам теж нічого не розповідає, — почав Одін, зітхнувши. — Звісно, він усе це подає в красивій обгортці з написом “Ця інформація засекречена”. Але реальність проста: інформації немає. Ми хоч і виглядаємо, можливо, дурнями, але мозок у нас усе ж присутній. Скласти всі шматки до купи — це рівень дитячого конструктора. У Марі було відчуття, ніби в її надію вистрілили з пістолета, розбивши її на друзки. Вона чіплялася за думку, що Одін просто бреше або приховує правду від неї. Затамувавши подих, вона перевела погляд на Спайса, який, ніби вибачаючись, похитав головою і скривив губи в сумному жесті. Потім Марі поглянула на Айсі, але обличчя дівчини залишалося повністю непроникним. Натомість Одін продовжив: — Ось тобі простий алгоритм: знаходять підпільну лабораторію, потім довго намагаються дібратись до організатора чи хоча б до якоїсь інформації, натомість отримують пустоту, яку СКА маскує засекречуванням. Усі, хто вижив, щоразу розповідають свої версії подій і ставлять Відділ розслідувань у глухий кут. Коротко кажучи СКА продовжує захопливо борсатись у цьому болоті вже напевно місяці чотири, скриваючи ці інциденти від народу, щоб не розводити паніку. — Скільки взагалі було знайдено лабораторій? — голос Марі прозвучав майже пошепки, ніби вона боялася почути відповідь. — Три, — Одін зітхнув, виглядаючи так, ніби не хотів додавати їй ще більше болю. — Коли? — в її очах блиснули сльози, і чоловік відвів погляд, не знаючи, як реагувати. Пауза здалася нестерпно довгою, але раптом тишу перервала Айсі. Її голос був рівним і холодним, як завжди, але слова наче різали повітря: — Одну лабораторію знайшли випадково в серпні. Жильці багатоквартирного будинку поскаржилися на аномально високий розхід електроенергії. Довгий час заявки ігнорували, але згодом, коли все ж провели перевірку, виявили численні нелегальні підключення до загальної мережі. В підвалі знайшли велику кількість спеціалізованого обладнання і чотирьох звичайних людей, які, ніби під гіпнозом, змішували якісь речовини для брінту. Навіть їхні близькі нічого не підозрювали. Думали, що вони працюють на своїй звичайній роботі. Порожні кімнати, стерильні приміщення, жодного очевидного сліду перероджених. Але це лише поверхнева картина. Це не означає, що в лабораторії не проводили експерименти чи не створювали перероджених. Айсі перевела погляд на Марі, яка намагалась приховати сльози, але продовжила з тим же холодним тоном: — Другу лабораторію знайшли за містом, у приватному будинку в доволі багатому районі. І теж випадково: сусіди почули дивні крики й викликали поліцію. Весь будинок був заповнений спеціальним устаткуванням. Нікого не виявили. Жодного свідка, який бачив би, як приходили люди чи приїжджали машини. Єдине, що знайшли, — труп власника дому. — Як це можливо? — прошепотіла Марі, ніби говорила сама з собою. Її голос тремтів, а руки стиснулися в кулаки. — Це ж усе відбувається буквально під нашим носом. І жодного слова в новинах, жодної згадки… — Марі змахнула сльозу з щоки, але обличчя її стало похмурим і сповненим гніву. — СКА перекриває всі можливі витоки інформації. Лише небагато людей знають про ці операції, і всі вони під присягою мовчання. — Спокійно відповіла Айсі, зустрівши її погляд. Марі знову поглянула на Спайса, шукаючи хоч якусь підтримку, але він лише винувато знизав плечима. — Це несправедливо... — Марі стиснула губи, намагаючись не дати емоціям вирватися назовні але її голос різко переріс на крик. — Люди повинні знати, що відбувається! — Ні, — Одін зітхнув. — Якщо це розкрити, буде хаос. Повний хаос. Марі відсахнулася від його слів ніби від удару. — То хай буде хаос! Хай всі знають, що це відбувається прямо поруч із ними, поки вони сплять спокійно у своїх ліжках! Всі мовчали. Це мовчання висіло в повітрі, як важка хмара, під вагою якої Марі здавалося, що дихати стає все важче. — Ти не розумієш, Марі, — побережно почав Одін, — якщо все це розкрити, перероджених, почнуть тримати на короткому повідку. Люди не захочуть розбиратися, хто винен і хто ні. Їм буде легше звалити все на нас. — Але ж це не ми! — вигукнула дівчина. — Ми не створювали брінт, не стояли за цим усім. Ми — жертви, чорт забирай! — Жертви? — Спайс похитав головою, іронічно хмикнувши. — Марі, ти справді жертва обставин, але ми жертви власних демонів. І повір, тебе не особливо виділятимуть серед інших. Марі затремтіла, відчуваючи, як її гнів змішується з відчаєм. — То що, ми просто мовчатимемо? Дозволимо їм робити все, що захочуть, і не скажемо ні слова? — Я думаю, Марк вже тебе попередив про мовчання і взяв пару підписів, — на зазвичай веселому обличчі Спайса була відсутня навіть найменша посмішка. — Поки ми не знаємо, хто за цим стоїть, — так, мовчатимемо, — байдуже сказала Айсі. Марі відчула, як щось болісно стисло її серце. Всі ці слова, здавалося, хапали її за горло. — Я думала… — всхлипнула вона, з очей знову скотилися сльози. — Я думала, що ви працюєте над змінами, що робите цей світ кращим. Спайс і Одін мовчали, не знаючи, що сказати дівчині, яка в один момент втратила всю надію. Тільки Айсі, ніби не помічаючи її сліз, спокійно сказала: — Ти не в кіно. Ми не супергерої. Ми не рятуємо світ, а просто намагаємось жити. І ти можеш нас назвати егоїстами і піти, але повір, як тим, хто живе трохи довше після переродження: всі наші дії викликають реакцію. Щоб тобі було простіше зрозуміти: будь-хто з перероджених зараз спровокує скандал, і нас масово почнуть ненавидіти. Дізнаються про створення нового брінта, тикнуть у нас пальцем і скажуть: "Створюєте собі подібних". Ці слова дзвеніли в її голові, і Марі відчула, як знову засмоктує її безнадійність. Айсі, як завжди, говорила правду, але від цього було тільки гірше. Вона була як лід — холодна і безжальна. — Ми розуміємо, що ти хочеш знати, хто стоїть за цим усім, і ми теж, — Айсі, ніби усвідомивши свою помилку, змінила голос на більш м’який. — Люди не просто так все плутають і забувають, там явно замішані перероджені. І це одна з причин, чому нас не пускають до цих розслідувань, хоч це і абсурдно. Нас бояться. Кожен наш невірний крок — це удар по всім переродженим. Марі слухала їх, але слова доносилися ніби здалеку, мов крізь товщу води. Її тіло було нерухомим, проте всередині вирувала буря. Картини з минулого одна за одною пропливали перед очима: стерильний холод лабораторії, різкий запах дезінфекційних засобів, байдужі обличчя тих, хто називав її "об’єктом №96". Ті дні змішалися в одну розмиту пляму болю і страху. Вона згадала, як одного разу їй здавалось, що світло у кімнаті стало синім, а голоси навколо зливалися у монотонний гул. Потім — біль, який пронизував кожну клітину її тіла. Потім червоне світло. Потім знов біль. Марі різко видихнула, усвідомивши, що досі не сказала ні слова. Її погляд був спрямований кудись у підлогу, але руки несвідомо стиснулися в кулаки. — Ну це неможливо! — Спайс різко підвівся. — Я сам хочу знайти цих сук і змусити їх страждати! З цими словами він пішов, гучно грюкнувши дверима балкона. Марі розгублено кліпнула, не розуміючи, чому хлопець так різко відреагував. Її власні думки, що досі вирували в голові, неначе розчинилися під тиском несподіваної ситуації, і вона мимоволі перемкнула увагу на нього. — А що?.. — дівчина навіть не закінчила думку. — Не забувай, він теж гарячий, — Айсі дивилась услід хлопцю. — Зараз заспокоїться і повернеться. Нас усіх бентежить ця історія, і я сподіваюсь, не здаюсь тобі байдужою. Марі мовчала, лише кивнувши. У її голові знову прокручувались картини минулого.