Шепіт Часу

      «Будь обережна, не всі спогади на завжди…» . Це були фінальні слова  книги, яку прочитала Юна. Цей вислів змусив дівчину задуматись, чому саме так закінчилась книга. Дівчина сиділа під ковдрою заглядаючи у вікно та обдуючи фінал книги. На дворі було сонячно, але прохолодно, бо тихенько підкрадалась осінь. «Чому саме такі слова були фінальними, що вони можуть значити?» - ці слова крутились в Юни в голові по колу.       Крутячи книгу у руках, дівчина на останній сторінці помітила дивний символ намальований чорною ручкою. Що цей символ означав, вона точно не могла здогадатись, до того ж у книжці, ніяких символів не згадувалось. Досить дивно виглядала ця ситуація, бо книгу вона придбала у якійсь лавці майже задарма. «Може краще піти запитати у продавця, що це значить, чи можливо я десь проґавила момент опису символу.» - подумала Юна і пішла одягатись. Вона вже одразу вирішила, що йтиме одразу, бо це виглядало цікаво: якісь таємниці сюжету, можливо секрет продавця, або він і сам не знає. Все варто спробувати, до того ж в Юни не було ніяких запланованих справ.       Юначка одягла теплий одяг і вирушила в ту лавку де саме і придбала цю книгу. Вибігаючи з дому її покликала мама, вона попросила її допомогти в господарстві, але Юна дуже спішила, тому що лавка зачиняється незабаром, але мамі допомогти потрібніше.       Ввечері Юна вирішила пошукати цей символ в Інтернеті, це було досить логічним рішенням, спочатку так і треба було зробити, але тоді дівчині було байдуже та і їй цікавіше було дізнатись «в живу». Переглядаючи різні картинки до цієї книги, вона не знайшла нічого, ані такого, що могло б бути трішки схожим по тематиці. Юна здивувалась, бо навіть сам Інтернет не дає чітких відповідей. Лягаючи в ліжко Юна не відпускала цих думок, тому пів ночі все думала. Чому їй це так цікаво, чому її це так підчепило, знак та і знак, ну та й що, але чомусь Юні максимально сильно хотілось дізнатись усю правду, бо ця книга була останньою в трилогії, до того ж ця книга була її улюбленою, мабуть це все фанатизм.       На слідуючий ранок дівчина майже не проспала будильник. Це було очевидно, бо юначка пів ночі «літала» у думках. На вулиці стало трішки тепліше, тому і на душі було веселіше. Юна пішла ванну кімнату і привела себе в порядок. Хутко зібравшись, вона побігла до лавки. Чекаючи чергу на зупинці вона включила собі пісню і слухала в навушниках. Коли дівча сіла в автобус їй на ногу наступив дідусь, він одразу ж вибачився, але дівчина не звернула уваги на нього, тому хитнувши головою показавши, що «все ОК» вона мовчки всілась на майже останнє місце. Під’їхавши до потрібної зупинки, дівчина гайнула провулком, щоб скоротити шлях. Підходячи до книгарні, дівчина стала в ступор. Лавки не було. Гіршого дня в житті Юни вже наче і не буде: то якийсь дідусь наступив їй на ногу, то лавка зникла. «Але чому все так? Куди зникла книгарня? Що за символ?» - пробігали думки туди – сюди. Після розпачу Юна вирішила піти в кафе, посидіти, з’їсти чогось солоденького.       Коли вона зайшла в кафе, то одразу швидким кроком пішла до м’якенького дивану, щоб насолодитись чимось солоденьким і приємним. Юна замовила собі тістечко та чашечку чаю. Поки чекала на своє замовлення вона обдивлялась нову обстановку закладу, раніше тут було не так комфортно та затишно. Коли їй принесли смаколики, вона не спішила їх з’їсти, тому насолоджувалась хоча б цим. Відклавши все з рук, вона і не помітила як задрімала, а збудив її власник кафе, бо воно вже зачиняється. Дівчина була трішки в шоці, бо не помітила як провалилась у сон, але це було очікувано, бо вона не виспалась. На годиннику було 22:50, а за вікном вже було темно та хмарно.       Юна вибігла з закладу досить швидко, бо вже було пізно, і телефон був ну нулі, тому їй було ще в рази страшніше, що мама не знає де вона. В розпачі із-за невдалого дня, вона переходить вулицю коли раптово на неї несеться авто. У мить, їй здалось, що все закінчено так і не почавшись, бо життя коротке, та і Юні всього лише 19 років, вона ще молода людина – студентка, так і не «посмакувавши» життя. Але раптово її хтось сильно смикає назад. Вона піднімає голову й бачить, стурбований погляд хлопця. Він здається знайомим, але перш ніж вона встигає щось сказати, він відпускає її й іде, мовчки. Ніби це не мало значення, ніби нічого і не відбулось, і це все дрібниця. Але з якоїсь причини в неї відчуття, що він врятував її не просто так.