Частина I — Сніг мовчить
14 мая 2025 г., 02:04
Її звали Еліра. Вона ніколи не сміялась уголос.
Місто, в якому вона жила, було схоже на неї —
сріблясте, мовчазне, з інеєм на стінах замість посмішок.
А він…
він з’явився, коли зникли троє.
Не сказав, хто він. Не сказав, навіщо.
Просто оселився у старому будинку на краю лісу,
де дерева схилялися над снігом, ніби щось приховували.
Він не говорив зайвого. І не дивився в очі.
Але вона — дивилась.
Вперше — випадково.
Другий раз — навмисно.
А третій…
третій був тоді, коли вона залишилася пізно надворі
і хтось ішов за нею крок у крок.
______
> — Ти?
— А якби не я?
______
Її голос був гостріший за лід.
Його — тихіший за тінь.
______
> — Ти дивний.
— Бо не намагаюсь бути схожим на інших?
— Бо в тебе очі, ніби ти… чекаєш.
— Можливо, чекаю тебе.
______
Вона мала піти. Вона знала це. Але лишилась.
Бо коли він стояв поруч — повітря наче тріскалось.
І десь під тим тріском ховалось щось своє. Її.
