Уйти нельзя оставаться

Вона завжди почувала себе самотньою. З нею мало хто говорив, розумів, хотів чути. Для інших дівчина здавалася інакшою, дивною, десь плаваючою на своїй хвилі. Її світогляд відрізнявся від усіх, а люди — і розбиратися в ньому не хотіли. З нею багато хто не бажав мати справи, а вона навіть не розуміла чому. Будучи наївною маленькою дівчинкою, вона тільки і мріяла, щоб знайти свою людину. Людину, яка б її почула, зрозуміла і пригорнула до свого тіла. Якій би вона змогла відкрити душу і знову не обпектися у жорстоку реальність. Всі її сторонилися багато років поспіль. Часто вона була впевнена, що нарешті знайшла людину, яка була зацікавлена її життям. Але скільки б не проходило часу, скільки б не пробачала злі вчинки людей, вона все одно залишалася ні з чим, тільки з мрією на найкраще та з розбитими надіями. Дівчина хотіла, щоб в як у всіх: ходити гуляти, мати відносини, бути щасливою та безтурботною. Їй хотілося подобатися людям. Бажала, щоб її прийняли такою, яка вона є. Але не все було таким красивим, як могло здаватися (тим паче, що не можна подобатися людям та бути такою, якою є, водночас). Проживши чверть життя, вона зустріла багато людей, яким подобалась, яких дратувала. На жаль останніх було більше. Були навіть і ті, хто ненавидів та заздрив, але причини не знала. І хоч старт її життя почався з темних кутків, нарешті дівчину зустріла її людина. Треба було пройти довгий шлях, щоб пережити минуле, зашити пошарпані нерви і повірити у справжню дружбу. Їй довелося переосмислити поняття «кращий друг» до простого «знайомого», що вона весь час так добре плутала. Вірила у рожеві фантазії, що краща подруга — на все життя, але не бачила, якій біль терпіла, щоб зберегти те, що вже було давним давно зламано назавжди. Знайшовши справжню подругу, вона боялася саму себе. Їй було страшно поводити себе так, як звикла робити. Дівчина думала, що проблеми з нею, бо майже весь час слухала, яка не така, як має бути. Її весь час порівнювали з кимось або принижували до нижчого рівня, а дівчина й не помічала, бо думала, що це нормально. Може в глибині душі їй це не подобалось, але сказати вголос свої почуття не могла, боялась. Тому що була впевнена, що втратить «свою людину». Не хотіла залишатися знов на самоті. Але якими б не були її страхи, вони розвіялися, коли відчула, що зі справжньою подругою все інакше. Дівчина знову змогла бути собою, й її прийняли такою, яка вона є. Та побачила, що радості життя існують насправді і це не казки про адекватні відносини, які є у багатьох, а у неї — ні. Це та людина, з якою хочеться бути завжди, яку не бажаєш відпускати, від якої не треба йти. З прибуттям хорошої подруги знову повернулася самотність. Дівчина думала, що щастя не пройде так швидко, що час дасть ще почуття тої безтурботності, яка тривала так недовго. Бути одною, як частина її життя, від якої вона завжди намагалася сховатися, втекти, убезпечитися. Але все було марно. Живучі у постійних мріях, вона вірила у фантазії та довго жила ними. За стіною дома дівчина була захищеною від реальності. В силу своєї нерішучості, вона залишалася невинною, наївною та маленькою доброю дівчинкою, яка могла черпати натхнення, займаючись улюбленими справами. Але це не робило її щасливою, бо вона не відчувала тої радості життя, якої собі омріяла. Вона була одна, і це її ламало. З часом їй повезло зустріти свою любов, принаймні у це вірила. Їй було так самотньо та тяжко, що вона і забула, що таке бути потрібною. Поза домівкою дівчина стала більш вразливою, майже заляканою, яка боялася втратити те, що несподівано у неї з’явилося. Вона і не розуміла, як знову потрапляла у пастку дитячих травматичних почуттів. Намагаючись віддаватися у відносинах до останнього залишку, та і не бачила, як нею не цікавляться; весь час користуються, щоб задовольнити своє его, зробити боляче та знову сказати, яка вона не така. Що їй потрібно бути кращою за ту, яка є зараз. Бо інакше не отримуватиме тої уваги та любові, якої їй так не вистачало. А вона лише хотіла бути потрібною: бути тою, кого просто люблять. І дівчина пробачала, забула усе і думала, що проблеми знову з нею, а не з ним. З одного боку їй було погано, та не відчувала радості та тої безтурботності, про яку мріяла, а з іншої — боялася знову залишитися одною, бо ніхто таку, як вона, більше не полюбить. Принаймні їй так здавалося. Їй знадобився час, багато часу, щоб розставити для себе пріоритети. Їй довелося знайти сили, щоб нарешті піти з цих відносин. Їй треба було втратити його, щоб полюбити себе, свої почуття. І хоч їй у спину кричали, що кращого за нього не буде, та ніхто, крім нього, її не полюбить, вона все одно залишила його. Це був кращий вибір для неї, хоч іноді їй здається, що ні. У тих відносинах дівчина не бачила щастя, любові та нічого доброго, про що вона могла тільки мріяти. Хоча у самотності теж не бачить нічого світлого для неї. Але це було її рішення, її воля, її сили, бо інші найчастіше не мають навіть вибору.